Глава 34. Вона захищала його навіть перед батьком

Напруга за столом усе ще відчувалась.

Але тепер вона була іншою.

Не руйнівною.

Скоріше — чесною.

Софія спокійно поставила чай перед Олегом Савицьким і сіла поруч із Данилом.

Вона відчувала, як він напружений.

Наче досі не вірить, що ця розмова взагалі відбувається.

— Софіє, — тихо почав Олег. — Я знаю, що ти навряд чи маєш причини добре до мене ставитись.

Вона спокійно подивилась йому в очі.

Без страху.
Без бажання сподобатись.

Саме так, як завжди робив її батько.

— Ви праві.

Данило ледь повернув голову до неї.

Він знав цей тон.

Тон, після якого люди або починали поважати Софію…

Або боятися її.

— Я можу прийняти вас у нашому житті, — тихо сказала вона. — Але тільки за однієї умови.

Олег уважно дивився на неї.

— Якої?

Софія обережно взяла Данила за руку.

— Ви повинні зрозуміти, що помилялись усе життя щодо нього.

У кімнаті стало тихо.

— Данило ніколи не був проблемою. Він просто ріс без любові й підтримки, які мав отримати від батька.

Олег мовчав.

А Софія продовжила спокійно, але твердо:

— Ви намагались вирішити все грошима, контролем і тиском. Але не помічали, як сильно він потребував просто вашої поваги.

Данило дивився на неї так, ніби в цей момент закохувався знову.

Бо ніхто й ніколи не захищав його так.

Навіть він сам.

— І якщо ви справді хочете повернути сина, — тихіше сказала Софія, — вам доведеться навчитися бачити в ньому не спадкоємця компанії.

Вона подивилась на Данила з теплом.

— А людину.

Олег Савицький довго мовчав.

Дуже довго.

І вперше за багато років він не шукав правильних слів чи способу перемогти в розмові.

Він просто дивився на дівчину навпроти.

Сильну.
Спокійну.
Небезпечну у своїй чесності.

І раптом усміхнувся кутиком губ.

— Тепер я розумію, чому мій син так сильно тебе любить.

Софія трохи здивувалась.

А Олег повільно кивнув.

— Ти справді вся пішла у свого батька.

Данило тихо засміявся.

— Це зараз було визнання чи капітуляція?

Олег уперше подивився на сина без холоду.

— Думаю… і те, і інше.

Софія ледь усміхнулась.

І вперше за весь вечір напруга між ними почала зникати.

Повільно.

Обережно.

Але вперше ця родина робила крок не до війни.

А до миру.