Глава 31. Розмова чоловіків

Вечір був напруженим ще до початку.

Данило чудово знав: зустріч його батька з родиною Софії рано чи пізно мала відбутися.

І він боявся її більше, ніж будь-якого суду.

Ресторан був дорогим, стриманим і тихим.

Саме такі місця любили люди, які звикли вирішувати серйозні питання за вечерею.

Софія сиділа поруч із Данилом і відчувала, як напружені його плечі.

Вона обережно накрила його руку своєю під столом.

— Все буде добре, — тихо прошепотіла вона.

Він гірко всміхнувся.

— Ти погано знаєш мого батька.

Коли Олег Савицький зайшов до ресторану разом із дружиною, атмосфера миттєво змінилась.

Високий.
Холодний.
Звиклий контролювати все навколо.

Мачуха Данила одразу кинула на Софію той самий оцінюючий погляд, який Софія давно навчилась ігнорувати.

Але батько Софії навіть не змінився в обличчі.

— Олеже, — спокійно сказав він, підводячись. — Давно не бачились.

Батько Данила кивнув.

— Олександре.

Софія здивовано подивилась на тата.

— Ви знайомі?

Чоловіки коротко переглянулись.

— Деякий час твій батько займався юридичними справами моєї компанії, — холодно відповів Олег Савицький.

Олександр Мироненко ледь усміхнувся.

— І не найдешевшими справами.

Напруга за столом стала майже відчутною.

Спочатку говорили спокійно.

Про бізнес.
Про фірму Данила й Софії.
Про їхній успіх після великої справи.

Олег Савицький уважно слухав, але Данило бачив: батькові важко прийняти те, що син досяг усього сам.

Без нього.

Без його грошей.

— Ви непогано виросли, — нарешті сказав він.

Данило ледь насупився.

— “Непогано”?

Софія легенько стиснула його руку під столом.

Не зараз.

А потім розмова зайшла про весілля.

Мама Софії вже говорила про дату, Андрій жартував про “виживання Данила в родині Мироненків”, навіть атмосфера стала трохи легшою.

Поки мачуха раптом не сказала:

— Головне, щоб емоції не завадили кар’єрі. Молоді люди часто руйнують майбутнє через почуття.

У ресторані стало тихо.

Данило вже хотів щось різко відповісти.

Але батько Софії випередив його.

Олександр Мироненко повільно відклав келих.

І вперше за весь вечір його голос став по-справжньому холодним.

— Олеже, думаю, нам варто дещо одразу прояснити.

Батько Данила уважно подивився на нього.

— Я слухаю.

— Данило й Софія будують своє життя самі. Без чужого контролю, інтриг чи маніпуляцій.

Мачуха напружилась.

А Данило здивовано завмер.

Бо ще ніколи ніхто так відкрито не ставав на його бік перед батьком.

— І якщо хтось спробує зруйнувати життя мого майбутнього зятя або моєї доньки… — спокійно продовжив Олександр. — Я зроблю все, щоб ця людина пошкодувала.

Тиша стала крижаною.

Олег Савицький повільно примружив очі.

— Це погроза?

Олександр ледь усміхнувся.

Небезпечно спокійно.

— Ні. Просто нагадування, що я знаю про ваш бізнес набагато більше, ніж хотілося б деяким людям.

Мачуха зблідла першою.

А Данило вперше побачив, як його батько… замовк.

Бо чудово розумів:

Олександр Мироненко не кидає слів на вітер.

Пізніше, коли вечір уже закінчувався, Олег Савицький довго дивився на Софію.

На її спокійний погляд.
На впертість у рисах обличчя.
На те, як вона тримає Данила за руку.

І раптом зрозумів одну річ.

Софія стала такою сильною не випадково.

Вона успадкувала характер свого батька.

Ту саму небезпечну впевненість, спокій і вміння захищати своє до кінця.

Саме тому Данило її покохав.

І саме тому тепер її вже неможливо було зламати.