Глава 28. Гра проти них

Після справи з будівельною компанією їхнє життя змінилося остаточно.

Про “Savitsky & Mironenko Legal Group” заговорили не тільки в Празі.

Великі клієнти.
Складні справи.
Інтерв’ю.
Нові контракти.

Телефон Данила майже не замовкав, а Софія вже жартувала, що скоро вони почнуть ночувати прямо в офісі.

— Нам потрібні люди, — втомлено сказала вона одного вечора, переглядаючи нові заявки.

— Нам потрібен ще один поверх, — засміявся Данило.

І це була правда.

Їхня маленька фірма, яку колись будували з нуля серед страху й невідомості, тепер стрімко росла.

— Ви дуже сильна команда, — сказав один із клієнтів після переговорів.

Софія ледь усміхнулась.

А Данило навіть не приховував гордості, дивлячись на неї.

Вони більше не були двома зламаними людьми, які колись боялися довіряти.

Тепер вони стали партнерами в усьому.

І саме це почало дратувати тих, хто хотів їх зруйнувати.

— Тобі не здається дивним її резюме?

Софія підняла очі від ноутбука.

Данило простягнув їй папку нової кандидатки.

Вероніка Блажек.

Досвід.
Ідеальні рекомендації.
Вражаюче резюме.

Занадто ідеальне.

— Щось не так? — тихо запитала Софія.

Данило задумливо насупився.

— Інтуїція.

Вона усміхнулась.

— У юристів такого слова не існує.

— А в людей, які пережили мою мачуху — існує.

Софія одразу стала серйозною.

Вероніка з’явилась у фірмі через кілька днів.

Красива.
Впевнена.
Надто уважна до Данила.

Софія помічала це одразу.

Довгі погляди.
Випадкові дотики.
Надто особисті усмішки.

Але найбільше її насторожило інше.

Вероніка дивилась на неї так, ніби постійно оцінювала слабкі місця.

— Ти їй не подобаєшся, — тихо сказав Данило ввечері.

Софія засміялась.

— Вона мені теж.

Він обійняв її за талію.

— Ревнуєш?

Вона примружилась.

— Ні. Просто в неї поганий смак у парфумах.

Данило голосно засміявся.

І саме цього моменту Вероніка випадково стала свідком.

Її обличчя миттєво змінилось.

Наче щось пішло не за планом.

Через тиждень усе стало зрозуміло.

Софія випадково зайшла в переговорну раніше й почула знайомий голос із телефону Вероніки.

Мачуха Данила.

— Ти повинна бути розумнішою, — холодно говорила вона. — Софія занадто впевнена у собі. Тисни повільно.

Софія завмерла.

— Він має почати сумніватися в ній. Тоді все зруйнується само.

Усередині миттєво закипіла злість.

Але замість емоцій вона просто тихо ввімкнула запис на телефоні.

Юристка до кінчиків пальців.

Увечері Данило слухав запис із таким холодним поглядом, що Софії стало навіть трохи страшно.

— Я її вб’ю.

— Данило.

— Ні, серйозно.

Софія не стримала усмішки.

— Не треба. У нас є законні методи.

Він подивився на неї й раптом теж засміявся.

— Боже, я люблю тебе.

Вона обережно взяла його за руку.

— А я люблю те, що ми більше не ведемось на чужі ігри.

Наступного дня Вероніка викликала Данила на “особисту розмову”.

Вона явно не очікувала, що в кабінеті сидітиме ще й Софія.

А на столі лежатиме телефон із записом.

Вероніка зблідла миттєво.

— Я можу пояснити—

— Не треба, — холодно сказала Софія.

Данило мовчав.

І це мовчання було страшнішим за крик.

— Передай моїй мачусі одну річ, — тихо сказав він. — Вона програла ще тоді, коли ми навчилися довіряти одне одному.

Вероніка швидко вийшла з кабінету.

А Софія повільно видихнула.

— Ну що ж… це було драматично.

Данило подивився на неї й усміхнувся тією самою усмішкою, яку вона колись ненавиділа.

Тільки тепер у ній не було гри.

Лише любов.

— Маленька, з нами тепер буде важко впоратись.