Глава 23. Донька друга

Після сварки в офісі Данило кілька днів майже не бачив батька.

І це насторожувало ще більше.

Бо його батько ніколи не мовчав просто так.

— Він чекає тебе вдома сьогодні о восьмій, — холодно сказала мачуха за сніданком.

Данило навіть не підняв очей від кави.

— У мене зустріч.

— Скасуй.

— Я не хлопчик, якому можна наказувати.

Мачуха ледь усміхнулась.

— А твій батько вважає інакше.

Він різко відклав чашку.

Усередині вже кипіло роздратування.

Увечері атмосфера в будинку була дивною.

Надто офіційною.

На столі — вечеря, дорогий алкоголь, навіть свічки, які вдома майже ніколи не ставили.

Данило одразу насторожився.

— Що відбувається?

Батько поправив рукав сорочки.

— До нас прийдуть гості.

— І?

Мачуха кинула на нього короткий погляд.

— Донька мого ділового партнера нещодавно повернулась із Мілана.

Щось усередині Данила неприємно стиснулось.

— Мені це вже не подобається.

Коли у дверях з’явилась Каміла, Данило зрозумів усе.

Красива.
Доглянута.
Ідеальна для “вигідного знайомства”.

Вона впевнено усміхнулась і простягнула руку.

— Каміла Новотна.

Данило коротко кивнув.

— Данило.

Він одразу перевів погляд на батька.

— Ти серйозно?

— Поводься нормально, — холодно відповів той.

За вечерею Каміла постійно намагалась підтримувати розмову.

Розповідала про навчання, бізнес-школу, плани.

А Данило відчував тільки злість.

Бо не міг повірити, що батько справді це робить.

Наче його життя — чергова ділова угода.

— Каміла дуже розумна дівчина, — сказав батько, коли гості ненадовго вийшли на терасу.

Данило різко повернувся до нього.

— Не починай.

— Ти маєш думати про майбутнє.

— Моє майбутнє — це не твій контракт.

— Софія не дасть тобі того життя, яке можеш мати.

У Данила потемніло в очах.

— Не смій говорити про неї.

Батько важко видихнув.

— Ти надто емоційний через цю дівчину.

— А ти хоч раз у житті подумав, чого хочу я?!

Тиша стала гострою.

Мачуха повільно втрутилась:

— Твій батько просто хоче для тебе найкращого.

Данило гірко засміявся.

— Ні. Він хоче зручного сина.

Пізніше тієї ночі Данило сидів у машині біля будинку Софії.

Руки досі тремтіли від злості.

Коли Софія сіла поруч, одразу зрозуміла — щось сталося.

— Данило?..

Він мовчав кілька секунд.

А потім тихо сказав:

— Батько хоче повернути мене в Лондон.

Софія завмерла.

— Що?

Він нервово засміявся.

— І сьогодні познайомив мене з дочкою свого партнера. Наче я якийсь вигідний проєкт.

У Софії всередині все похололо.

Старий страх знову ожив.

Страх втратити його.

— І що ти сказав?

Данило різко повернувся до неї.

— Ти серйозно зараз питаєш це?

Вона мовчала.

А він узяв її руку й міцно стиснув.

— Я не хочу ні Лондона. Ні іншого життя. Ні інших жінок.

Його голос став тихішим.

— Я просто хочу тебе.

І Софія раптом зрозуміла:

уперше в житті Данило йде проти всього світу не заради грошей чи гордості.

А заради любові.