Глава 4. Донька адвоката

Софія ніколи не була “звичайною дівчиною”, як думав Данило.

Він зрозумів це випадково.

На семінарі з кримінального права викладач поставив складне питання, на яке мовчала вся аудиторія.

— Хто пояснить різницю між прямим і непрямим умислом у цій справі?

Тиша.

І тоді Софія спокійно підняла голову.

Без паніки. Без бажання когось вразити.

Просто відповіла.

Чітко. Впевнено. Розумно.

Навіть викладач здивовано усміхнувся.

— Видно, що вдома є юристи.

Після пар Данило не витримав.

— Ти завжди все знаєш?

Софія закрила папку з конспектами.

— Не все.

— Але майже.

Вона ледь усміхнулась.

— Мій тато адвокат. У нього своя юридична фірма. Я з дитинства слухала розмови про суди, справи й договори.

— Тепер зрозуміло, чому ти така небезпечна.

— А ти думав, я просто люблю товсті книжки?

Данило засміявся.

І цей сміх був уже не награний.

Того дня він уперше дізнався про неї більше.

Її мама була стоматологом і мала власну клініку.

Старший брат, Андрій, пішов саме по маминій лінії — закінчив навчався  й уже проходив практику.

А Софія завжди була “татовою донькою”.

З дитинства сиділа в його кабінеті, перебирала документи, слухала судові історії й мріяла одного дня працювати разом із ним.

— Тато завжди казав, що хороший юрист має бачити людину наскрізь, — сказала вона, поки вони повільно йшли після пар.

— І що він бачить у мені?

Софія глянула на нього з легкою усмішкою.

— Ще не знаю.

— А ти?

Вона трохи помовчала.

— Ти звик, що люди показують тобі тільки красиву сторону.

— Це погано?

— Ні. Просто ти не знаєш, які вони справжні.

Він уважно подивився на неї.

— А ти справжня?

Софія зупинилася.

Вітер легко рухав її волосся, а в очах знову з’явилась та сама настороженість.

— Я не граю в ігри, Данило.

І саме в цей момент його почало мучити почуття провини.

Бо між ними від самого початку була гра.

Про яку вона не знала.