Глава 14

Pov Кай

Перед тим, як йти до дівчат, ми вирішили купити щось. Буле дивно, якщо троє чоловіків зайдуть в будинок до дівчат зі словами: «Годуйте нас!». Ми зайшли в найближчий супермаркет і купили солодке, закуски, а з напоїв - пиво, вино та газовані солодкі напої. З повними пакетами, ми вирушили до дівчат. Кожен думав про щось своє. У мене було дивне відчуття. У хлопців на обличчях також була зосередженість. Ми переглянулись і пришвидшили крок. Дійшовши до будинку, я ввійшов в ступор. Вже достатньо пізно і темно, а світло ніде не горить. Вони кудись пішли? Я пробігся очима по будинку і зупинив увагу на дивну дірку в заборі. Ми з Миколою одразу підійшли до неї, а Єгор пішов до брами.

-Не думаю, що таке дозволили б батьки Олі. – заговорив Микола і розглянув дірку ближче.

-Брама закрита, ми не зайдемо. – прибіг до нас Єгор

-Немає вибору, полізли, дівчатам може загрожувати небезпека! – промовив я і кулею заліз перший.

-Мені здається, чи це нога якогось велетня, а не одної з наших дюймовочок?. – біля мене сказав Єгор.

-І не одного... – констатував факт я.

Ми бігли по слідах , з надією, що вони просто оббігли будинок . Сліди вели до електронного рубильника. Всі дроти були перерізані. Найстрашніші думки приходили до моєї голови. Я закотив рукава і вже був готовий бігти в середину, але Микола мене зупинив.

-Нам треба діяти тихо, якщо нас помітять – дівчатам може бути гірше. – шепотом мовив він.

-І що ти пропонуєш? – також шепотом, але розлючено запитав Єгор.

-У мене є план…

Pov Луна

Амбали кудись пішли. Таке враження, що мене досі хтось торкається. Холодні, неприємні дотики пройшлися током по моєму тілу. Ледь не з істерикою, я старалася вирватись з мотузок.

-Луно, спокійно, - шепотом промовила Софія – у мене є чим порізати мотузку, але якщо будеш рухатись можуть бути травми.

-Добре, вибач. – Софія розв’язала мої руки і я, знявши пов’язку з очей  і допомогла дівчатам.

-Як звільнятися будемо? – після обіймів запитала Оля.

-Так, без паніки. – чітко мовила Софія – Я здається знаю, як нам звільнити дім та втекти самим…

Pov Кай

Микола давав нам вказівки. План був хороший, а головне реальним і ми зможемо з легкістю звільнити дівчат. Я підійшов до вхідних дверей і подзвонив у дзвінок. Разом з хлопцями, побіг на задній двір і зайшли з тераси в будинок. Ми побачили трьох здорових мужиків, які з битами направились до входу. Тихо забігши на другий поверх, ми почали швидко і безшумно оглядати кожну кімнату. З кожною пустою кімнатою, страх і гнів наростали ще більше. Залишились ще дві кімнати, судячи по всьому ванна кімната і чиясь спальня. Ми відчинили двері в спальню,  і те що з’явилось в мене перед очима, змусило серце впасти в п’ятки. Три крісла з якимись порізаними мотузками і відчинене вікно з викинутою на зовні зв’язаною білизною, яка була прив’язана до ліжка… Вони вибрались, через вікно, з другого поверху. Божевільні…

Я підійшов до вікна заглянувши чи немає нікого непритомного, і в той момент, коли ми впевнено рушили до дверей з’явились ті три амбали з битами і червоними від злості очима. Чесне слово, ми ніби знаходились в хорор-грі. Ми всі стояли непорушно, чекаючи бо-зна-чого. Добре, що дівчата хоч в безпеці.

-Ну що, герої, врятували своїх красунь?- заговорив один з них наблизившись до Миколи.

-Що ви тут забули? – продовжив другий.

-В нас те саме питання до вас. – безстрашно і спокійно мовив Микола, хоча секунду тому на лиці я помітив паніку.

Ну все, кінець нам…

Pov Луна

Ідея Софії була божевільною. Як ми спустились з другого поверху і не забились, я не знаю, але сам факт того, що ми вже вільні, мене тішить.

-Ну що, як ми подзвонимо в поліцію, якщо телефони в нас забрали?- спитала Оля.

-Я думаю потрібно вибратись звідси, і попросити в сусідів або пере…- я майже договорила, але звук розбитого вікна зупинив мене. З нього вилетіла бита! Ми з дівчатами переглянулись. Страх наростав все сильніше, з кожною секундою.

-Там точно щось сталось.- з панікою сказала Оля.

-Йдемо в середину- невпевнено сказала я.

-Ти здуріла? Швидко тікаємо звідси, дзвонимо в поліцію, їх арештують і все буде добре, навіщо туди йти?- швидко сказала Оля і потягнула мене в сторону брами, але я впиралась, ніби щось всередині тягне мене до будинку. Все таки я вирвалась і побігла на терасу. На столі лежали наші телефони. Цікаво, чому ж мені так повезло… Я набрала 102 продиктувала адрес, мені сказали, що машина вже їде. Положивши телефон в кишеню, я зайшла до хати. Дівчата тихо йшли позаду. Було чути, як на горі хтось дереться. Ноги одразу повели мене до сходів, але Софія відтягнула мене.

-Ми не можемо йти туди без захисту чи зброї…- шепнула вона мені на вухо.

-На кухні є качалки.- сказала Оля.

 -А на вулиці ще одна бита.- Софія продовжила і вийшла на вулицю за битою. Ми з Олею пішли на кухню за качалками.

-Тут тільки одна…- розчаровано тремтячим голосом сказала подруга.

- Я візьму цю сковорідку.- я швидко схопила з плити свою «зброю», і помітила, що Софія вже йде до нас.

-Ну що, готові?- спитала я.

-Як ніколи…- Софія була налаштована на бій.

Ми разом пішли на верх, в кімнату, де нас тримали. Крики і звуки махання кулаків не давав мені спокою. В один момент, почувся до болі знайомий голос брата… Думка про те, що Микола в біді, вибиває мене з колії, але міцно стиснувши в руках сковорідку я йду далі. На відміну від мене, Оля зупиняється і я бачу, як закочуються її повіки і вона втрачає свідомість. Софія була біля неї, тому підхопила її. Але це була б казка, якби Оля просто втратила свідомість. В той момент, коли Софія ловить її, вона впускає з рук качалку, яка котиться до сходів і створює такий шум, що я б на місці тих трьох злочинців вже б зв’язала нас. Софія посадила Олю на підлогу, їй зараз нічого не загрожує, принаймні зовні. Було чути кроки одного з тих велетів, який точно почув, що ми тут є. Софія ривком потягнула мене в ближчу кімнату. Він присів біля Олі і хотів взяти  її на руки, але в цей момент Софія вибігла з кімнати і як вліпила йому по голові. Той повалився на землю, але на відміну від Олі, він не стояв, тому падіння було тихе. На його лисій голові було видно червону плямку, напевно залишиться гуля. І так в нас ще двоє злочинців, я і Софія, точно в кімнаті є Микола і скоріше всього не один, було чути багато голосів.