Глава 11

05:07, Наступного дня

Ми стояли біля автобуса і чекали, вгадайте кого? Правильно, Кая і Єгора! Як можна запізнюватись, майже на десять хвилин, так ще й трубки не брати. Всі на нього чекають, а він спить собі, напевно. Нарешті я до нього додзвонилась.

-Вовчук, ти де, чорт забирай?- крикнула так, що всі обернулись на мене.

-Де я можу бути?- сонно промовив він, а в мене в голові картинка, де Кай з розтіпаним волоссям і в одних боксерах… Що? Луно, схаменися!- Вдома, на ліжечку, хочеш, приїжджай- і через телефон я відчула його ідеально-єхидну усмішку.

-Супер, то ти вже майже біля універу? Давай швидше, бо тут всі тебе чекають…- з нотками злості сказала я бо біля мене стояли викладачі.

-Що ти..? Трясця! Я зрозумів, виїжджаю…- він відключився.

Мило усміхнувшись я підійшла до дівчат. Оля – спала на плечі Софії, а шатенка тим часом вирішувала запізнення Єгора. Через п’ять хвилин і Вовчук, і Кацюба були на місці і у 05:15 ми сідали в автобус. Софія сіла разом з Олею, а я позаду них.  Вже за хвилину, на місце мого  сусіда претендували двоє: Олег – мій одногрупник і, звісно, Кай.

-Олеже,- посміхнулась я хлопцю- сідай зі мною.

-Я..?- він поглянув на розлюченого Кая, який явно був незадоволений тим, що хтось хоче зайняти його місце, і трішки відійшов. Та я все одно не дала йому сісти. Коли обернулася, щоб знайти Олега. В полі зору його видно не було. Кай, в свою чергу, нахабно взяв мене на руки і перекинув на місце біля вікна, а сам всівся біля мене.

-Ти забула, яку гру почала?-запитав мене на вухо.

-Ні, просто не хотіла з тобою сидіти, через одну «прекрасну» особу.- сказала я, і обернулась до вікна.

-Не ревнуй, пупсику.- сказав знову на вухо і обняв за талію.

-Я вже казала, якби ревнувала, вас обох вже не було б.- непомітно відпихнула його руку.

Втикнувши навушники в вуха, включила один з улюблених треків «Sofia Reyes – IDIOTA». Через декілька секунд, Кай забрав один і почав сміятись. Я підспівувала і говорила, що ця пісня про нього. Всю дорогу ми слухали музику, сміялись і дуріли. Моментами, я розуміла, що не такий він і егоїст або самозакоханий мажорчик. Я поглянула на нього іншими очима. Хоч він був самовпевненим, але мені це почало подобатись… Не те щоб я закохалась, просто появляється симпатія. Я хочу, щоб він дивися на мене, сміявся зі мною або просто був поруч. Але мене лякало щось досі не відоме в ньому, якісь думки та дії, які я передбачити не могла. Так само як зі мною, він міг і поводитися з тою самою Катею і мені страшно було признатись йому в цьому. Тим паче за парі ми не маємо закохатись. А програти йому, я не готова. Нарешті ми приїхали і я позбулась, хоч і не дуже хотячи, компанії хлопця. Нам роздали палатки. Я, Оля і Софія взяли одну, так нам буде комфортніше і було б якось не справедливо, якби одна з нас була з кимось іншим або взагалі сама. Кожна група або пара мала зробити декілька завдань: поставити палатку, назбирати хмизу і знайти джерело або місце, де можна взяти чисту воду. З палаткою ми справились швидко, бо вже не раз з батьками були на кемпінгу і різних відпочинках «дикунами». Хмизу також знайшлося достатньо, а от на рахунок джерела – проблема. Справа в тому, що поблизу не було ніякої річки, яку ми б знали. Можливо вона є, але шукати її прийдеться довго. Тому наша трійця вирішила піти трішки далі, ніж було дозволено. Ми взяли один рюкзак, в якому поклали пусті пляшки для води, термос з чаєм, фотоапарат, бутерброди та ліхтарик, на випадок пізнього повернення. Поки викладачі допомагали деяким збирати намети, ми тихо прокрались в ліс. Ми вирушили о 8:20, а обід буде в 12, тому часу в нас дуже багато. Спочатку ми знайшли добре протоптану стежку, яка вела в глибини справжнього Карпатського лісу. Запах чебрецю і м’яти в перемішку з сосновою смолою, допомогли відчути запах дикої природи. Закривши очі, я вдихнула на повні груди свіжого повітря і на моєму обличчі вмить з’явилась усмішка. Все ж таки це була дуже хороша ідея з боку деканату. Оля і Софія йшли попереду, щось обговорюючи між собою, а я, через те, що трохи замріялась, хотіла їх наздогнати, та чиїсь руки закрили мені рот, і взявши за талію притягнули до себе. Від несподіванки, я як умога голосніше крикнула дівчатам, та вони мене не чули.

-Пупсику, ти що, не вгадала свого коханого?- тихо прошепотів мені на вухо Кай. Я готова була його вбити за те, що так перелякав мене. Бовдур! Я обернулась, і своїм злим поглядом почала спалювати його, та він, як психічно хворий, почав усміхатись. Ця посмішка, зведе мене  з розуму…

-Кай, хай тобі грець, ти ще раз налякаєш, то я…-він перебив мене, приклавши свій палець до моїх губ він випустив на диханні «ш-ш-ш», чим змусив мене замовкнути. Кай взяв мене за плечі і обернув в сторону куди йшли дівчата. За ними на носочках йшов Єгор, якого я, до речі, чомусь не замітила. Він тихо підбирався до них, а коли вже підійшов дуже близько закинув руки їм плечі та закричав від чого ті почали пищати. Було кумедно спостерігати як вони бігли за ним, щоб відімстити за порцію страху. А Кай і я сміялись наче навіжені, споглядаючи на цю циркову виставу. Коли Софія і Оля все ж заспокоїлись, ми всією компанією пішли шукати джерело питної води. Хлопці цілу дорогу розказували смішні історії, над якими ми з дівчатами сміялися до болю в животі. Відійшовши достатньо далеко від нашого табору, ми таки знайшли джерело. Спершу попили самі, а потім набрали у чотири п’яти літрові пляшки. Хлопці, як справжні джентльмени несли воду, а ми з дівчатами фотографувалися. Незабаром, Кай з Єгором також зробили з нами багато красивих та смішних фотографій і ми рушили далі.  Через деякий час, Ми зупинились через роздоріжжя.

-А я кажу на право- говорив Єгор.

-Та ні, ми прийшли з ліва.-кричала Софія.

-Щось мені здається, що ми прийшли з права- подала голос Оля.

-В нас ще багато часу до збору,-глянув Кай на годинник- Якщо підемо не туди - повернемся.