Глава 7

У цей момент, мене ніби вибило з світу. В першу мить мене привела в ступор дія Кая, але потім, коли  я з дуже великим зусиллям отямилась, поклала одну руку на його груди, а іншу на потилицю. Я більше не чула аплодисментів, клацання камер, не бачила їх спалахів та зацікавлених поглядів. Був лише він та я. Першим відірвався Кай і промовив лише щоб я почула:

-Один нуль, пупсику.- і усміхнувся.

-Дякуємо нашій парі за прекрасну промову. А зараз подивимося на їх роботу та…- почав Остап Ярославович, а ми вийшли зі сцени.

-Що це було?- запитала я в Кая.

-Ну по-перше, я хотів вгамувати твій гнів і хвилювання, і як бачу, мені це вдалося,- він подивився на мене, а я закотила очі- По-друге, я вирішив зробити перший хід і так, щоб ти мені не перешкодила і це у мене теж вийшло. А по-третє, ніхто не вірив, що ми пара, а цим поцілунком я усім це доказав.

В середині мене закрадалися думки, що він це зробив, бо я йому подобаюсь, але їх було все менше і менше після його пояснень.

-Добре вже, пішли в зал, Давид напевно зачекався.- сказала я і рушила, а Кай під біг до мене і взяв мою руку- Забула…

Коли ми ввійшли в зал, вже всі були за фуршетом, або розмовляли між собою. Поглядом, я шукала Давида, але його ніде не було. До Кая підходили різні люди і всім він представляв мене, як свою дівчину. До нас підійшов Остап Ярославович та жінка з адміністрації.

-Вітаю,- заговорила вона.- я так і знала, що мій чоловік не прогадає обравши вас.

-То ви і є та сама Вовчук Анастасія? Вибачте, я вас одразу не впізнала.- вона – мій кумир. Анастасія є найпрестижнішим модельєром країни. Її одяг дуже вишуканий, якісний та дорогий. У мене є її сукня та сумка і їх я одягаю лише на дуже важливі для мене заходи. Ось чому її лице здалося мені дуже знайомим.

-Нічого, з ким не буває. Пропоную перейти на ти, я ще не така стара, щоб до мене «викали».

-Так, звісно…- я хотіла ще трішки з нею поговорити про індустрію моди, але почулися крики з сторони саду. Крики були, аж надто знайомими для мене і я рвонула туди.

Біжучи на звуки сварок, я скидала на своєму шляху людей і не звертала уваги на журналістів, які якийсь час бігли за мною, але охорона їх притримала.

-Тату!- крикнула я, але мене не почули і я продовжила бігти.

-Як ти міг? Кинув мене, матір та сестру, а тепер ще й опирається- я не могла на це дивитись і слухати. Підійшовши до Давида, просто взяла його за руку і показавши головою: «Ідемо звідси» я потягнула його в бік готелю – Які ви мені після цього діти?

- Такі, як і ти - батько- відповіла я, бо більше не могла витримати в собі ці слова.

Коли ми вже були в номері, я сіла на ліжко і заплакала. Давид сів біля мене і почав заспокоювати.

-Вони того не варті, Луно…

- Я знаю, але…але я не знаю, що робити?

-Нам потрібно, повернути батька. Він би ніколи так не поступив,- Давид встав і почав ходити з одного кутка в інший – А якщо, моя мама йому щось підсипала і він тому на взводі?

-Я не знаю… Не хочу говорити поганого про твою маму, але все може бути.- сказала я трішки заспокоївшись.

-Я погано знаю свою маму,- сів біля мене брат- і взагалі, я її мамою називаю лише тому, що вона мене народила. Якби п’ятнадцять років тому було б все інакше… можливо я, б мав справжню маму.- Давид ліг мені на коліна і ми просто говорили про все: школу, зйомки, університет та багато іншого. Потім він пішов в душ, а я попереписувалась з дівчатами, а пізніше навпаки. Коли я вийшла, Давид вже спав. Тихенько залізла під ковдру і хотіла заснути, та мені прийшло SMS.

Привіт, ти як?

                               Вже краще. Вибач, що так тебе кинула…

Нічого, я розумію)

                                                                                                Дякую. 

Добраніч, злий пупсику…

                                                        І тобі, прекрасний йолопе…

В 7:00 мене розбудив будильник. Я швидко вимкнула його, щоб дати поспати Давиду. Вставши з ліжка я пішла до ванної. Глянувши на себе в дзеркало я побачила зовсім іншу себе. Таку самостійну, відповідальну, сильну, не таку дівчинку, яка дивилась на мене буквально кілька днів тому. Мені терміново треба поговорити з Миколою, бо він ще навіть нічого не знає. Але зараз потрібно збиратись на навчання. Я вдягнулась коли на годиннику було 7:20. Потрібно було будити брата. Так не хочеться переривати його сон, але як би це важко не було, я почала гладити його по голові та тихо на вушко сказала:

-Добрий ранок, Давиде, прокидайся!- я подивилась як він жмурить очі та насуплює носик. Чиста копія батька та Миколи.

-Луно, я не хочу, давай я сьогодні пропущу навчання,можна?- з надією в очах, як першокласник запитав він.

-Ні, сонце, потрібно йти, а після школи я обіцяю, що ми придумаємо якусь розважальну програму.

-Ну добре.

Коли Давид почав збиратись, я швидко викликала таксі. Воно приїхало досить швидко, тому Давид встиг тільки вдягнутись:

-Давиде, таксі під’їхало! Виходь вже!

-Ну не кричи, вже йду,- згрібаючи всі зошити з столу сказав він- навіщо нерви витрачати? Вони ж не відроджуються.

- Не мудруй, а швидко сходь вниз.-закотивши очі сказала я.

Хвилин через п’ять ми вже були в таксі. Таксист на вигляд був дуже хорошим, усміхався:

-Бажаєте послухати радіо поки ми в заторі?- ввічливо запитав він.

-Так, дякую.- відповіла я.

По радіо як раз йшли новини. Я відвела погляд в вікно. Сніг та сильний вітер ніби заволоділи містом. В таку сіру погоду хотілось би сидіти вдома. З думок мене вибив Давид, який попросив підкрутити звук на магнітофоні.

-Навіщо?- тихо запитала я.

-А ти слухай…

«…Київський бізнесмен Остап Вовчук вчора офіційно відкрив філію своєї компанії, яка займається продажем спортивного інвентаря та одягу. На вечірньому заході, де відбувалось торжество в честь відкриття, його син Кай Вовчук, привселюдно представив свою наречену, доньку львівського бізнесмена Олександра Мамчура. Як повідомляють журналісти, Кай дуже закоханий і незабаром хоче влаштувати пишне весілля... »