Глава 3

Цей день пройшов якось дивно. Я завжди могла будь-як і будь-куди ходити, але після появи цього Вовчука - все пішло шкереберть. Я ходила, мов миша ховаючись за кожним студентом, або будь-чим іншим. Нарешті, ми з подругами вийшли на подвір’я університету і поїхали в ТЦ. Нас підвіз водій батька Олі. Я знайома з батьками і Олі, і Софії так, як неодноразово ми ходили на ночівлю одна до одної. Мого тата і мачуху вони також, добре знають, тому часто допомагали при сварках та іншому дурдомі. Отож, ми приїхали, подякували Ігору за те що підвіз нас і зайшли у «Forum Lviv». Спершу вирішили зайти в кафе, а точніше в McDonald’s, оскільки, усі любимо поїсти. Я замовила Бігтейсті, картоплю фрі і американо з молоком.

-Я одного зрозуміти не можу. Що сталось з нашою Луною? – заговорила Софія. Якщо щось відбувається, вона одразу бачить. Від неї нереально щось приховати. – То що ж, красуне, поясниш чи самій вгадувати?

- Та що я зроблю. Той Вовчук, вчора після вечері мені написав – я показала переписку- і нічого не пояснив. Я тому і ховалась, бо не хотіла його бачити.

- Йой, я вже думала там щось романтичне. – замріяно сказала Оля, на що Софія закотила очі- Уявіть: Луна і Кай - заборонене кохання. Вони ховаються від всіх, бо як тільки мачуха дізнається, одразу розлучить їх, і їм ніколи не бути разом.

- Ні, ти применшила. Вони вже засватані, просто нас ніхто в ясність не привів. А мачуха, кожної ночі шаманить в своїй таємній кімнаті і пробує приворожити Кая, щоб той покохав Дашку. Але велика сила кохання забороняє їй це зробити.- вже продовжила Софія.

-Слухайте, вам такими темпами, потрібно писати романи. Я гарантую, що це будуть бестселери!- Ми почали сміятись. За розмовами час летів швидко, тому ніхто з нас навіть не помітив, що на вулиці вже темніє:
- До речі, ви знаєте, що на честь початку року, один мій знайомий влаштовує вечірку і запрошує нас всіх до себе на хату- перебивши мене, сказала Софія.
- Того знайомого часом не Кай звати?- з дуже великою підозрою запитала я.
- Ні, не Кай, його найкращий друг, але заперечень я не приймаю, тому ми всі збираємось і йдемо шопитись перед вечіркою.- останні слова Софія сказала заглядаючи мені в очі.
- Менше слів, більше діла- швидко випалила Оля.- ми маємо виглядати, як справжні «Королеви вечірки»!
Після слів Олі, ми одразу вирушили в перший магазин...

Дві години по тому...

З багатьма пакетами, ми вийшли з ТЦ. Олю забрав її водій, Софія пішла пішки, бо живе за два квартали звідси, а по мене заїхав брат. Я так зрозуміла, через його погляд, що зараз буде про все випитувати, або щось розкаже:
- Я тебе уважно слухаю- сівши в машину, одразу сказала я.
- Ми ще маємо почекати на Дашу...
- Ну ні... Скажи, що це жарт, не правда, або...
- Ні, ось вона вже йде - перебив мене брат і вийшов з машини, щоб допомогти цій горе-сестрі. Вона ж сьогодні зранку ходила по магазинах, невже запас одягу так швидко закінчився?
Не встигла я й оком моргнути, як двері машини почали відкриватись
- Ти що твориш?!- зі злюстю заговорили до цієї... «сестички»
- А що не видно? Я хочу їхати спереду! Вали звідси!- як Червова Королева, заверещала та. Їй Богу, ще не вистачало фрази: «Голову з плечей!».
- І не подумаю, маляткам спереду їздити не можна- дивлячись на неї великими, як ні в чому не бувало очками, сказала я.

- Я молодша лише на 2 місяці- склавши руки на грудях, виправдалась Даша.

- Суті не міняє- я закрила двері перед її носом і одягла окуляри, не бажаючи продовжувати перепалку.
- Та ти знаєш хто?! Та як ти смієш?!
- Дівчата досить, поїхали швидше, тато чекає.

«Нажаль» Даша була змушена сісти на заднє сидіння, все завдяки Колі. Брат завжди був на моїй стороні. Як тільки машина рушила, мигері молодшій хтось подзвонив.

-Слухай зараз трошки не можу говорити…Так, іду... Мама дозволила... Добре, ще наберу.

Судячи з розмови ця багама кудись зібралась. Надіюсь тато також дозволить мені піти на ту вечірку. З такими думками, я не замітила, як ми приїхали додому. Вийшовши з машини, я зі швидкістю світла помчала по пакети, а потім вже до кімнати. Часу в мене лишилося ще небагато, тому повернувшись в хол, я побігла у вітальню, де тато і мачуха дивилися якусь передачу.

-Тату, на вечері мене сьогодні не буде, я йду на вечірку. – тато вже збирався щось мені казати, як тут прибігла Дарина. Виглядала вона ефектно. Короткий топ рожевого кольору, така ж міні юбка і коралові туфлі на мега великому каблуку.

- Я пішла.-швидко протараторила вона і вже збиралась йти, як тут тато подав голос.

-Куди?

-Так ж на вечірку, я вчора вам казала.- невинно захлопала віями, які вона наклеїла разом з жахливо яскравим макіяжем. Якщо не знати скільки їй років, можна подумати, що вона зібралась на «роботу».

-Добре іди, а ти куди, Луно?- сказала Людмила з жахливо призирливим поглядом.

- Я йду на вечірку.

-Ні! Ти маєш прибрати!- крикнула та зміюка.

-Я? Чому це? Ви що, звільнили  Анну?- по очах батька я зрозуміла що ні – Щось я не пам’ятаю це в списках своїх обов’язків. Тому я йду на вечірку! І це не питання, а факт.

Не дочекавшись їхньої відповіді, я пішла в свою кімнату і закрилась на ключ. Прийняла душ і вирішила почати з образу, а тоді вже зробити макіяж. Сьогодні ми з дівчатами купили багато речей, тому це було достатнього легко. Сьогодні на мені буде бордовий топ, чорна міні спідниця, бордові туфлі на не дуже високому каблуку. Макіяж я зробила нюдовий, а губи намалювала вишневою помадою. Своє каштанове волосся я накрутила великими локонами і розчесала, так як будь яка укладка на мені тримається довго. Завершать образ кулончик та браслет з метеликами, а також маленька сумочка через плече. Микола погодився відвести мене, тому я тихо зійшла на низ , бо не хочеться зустріти Людмилу і тата. Не хочу псувати собі і татові настрій. Отже, я сіла в машину і ми рушили.