Глава 2

- Ну? Я чекаю пояснень- батько склав руки в замок і сперся на стіл.
- Насправді все було трішки інакше. Я спала, вони прийшли під мої двері і наказовим тоном сказали відкрити двері, щоб взяти мої речі. А ти знаєш, що я не люблю цього. Тим більше в неї гардероб більший. Тими речима, більшу половину університету можна вдягнути. Так що я в цій ситуації не винна.- склавши руки на грудях я закінчила оправдання. Ну як оправдання, розказала правду.
- Мила,- тато встав і почав підходити до мене- ти ж знаєш Даринку, вона страшна модниця. Я їм дав гроші і вони поїхали на шопінг.- тато обняв мене за плечі.
- Тату, мені здається, вони тобою користуються. Як же бізнес Людмили? Він не приносить їй гроші?- мене бісить, що вони безпардонно користуються коштами батька. Я розумію він бізнесмен і грошей нам вистачає, але це не означає, кожного тижня ходити на шопінг, бо в тому одязі її вже бачили. Ще й до того мачуха має свій міні-бізнес ( в неї є ательє в якому шиють одяг на замовлення, в більшості сукні та костюми на вечірки, випускні вечори, весілля та інші заходи), я думаю, що грошей в неї достатньо, щоб звозити свою доньку на шопінг- тату навіть я одяг купляю за свої кошти, вона також може починати працювати. Не завжди ти будеш спонсором марної трати грошей.
- Добре, я над цим подумаю. Як там навчання? Ще не рознесли з «Шаленим тріо» університет?- вже усміхнувшись промовив татко. Ми з ним розповідали, що нового сталось за невеликий період, адже тиждень тому ми так само сиділи в його кабінеті. В нас татом теплі стосунки і навіть коли ми сваримось, то це не надовго.
Я пішла в свою кімнату, переоділась в домашню футболку та штани і вже лягала на м'ягеньке ліжечко, як почувся стук в двері. З небажанням встала та відчинила їх. За дверима стояв Давид.
- Привіт, малий- я завжди його так дражню.
- І тобі, стара,- заходячи в мою кімнату промовив він.
- Ей, ти зараз получиш,- зі сміхом закрила двері і сіла біля нього на ліжко- що треба?
- Чому зразу щось треба? Може я просто скучив за своєю улюбленою, старшою сестрою, яка в любій ситуації підставить своє плече і допоможе при біді.- промовив він з очима кота зі «Шрека»- Так, треба, в школі буде конкурс дітей і когось із сім'ї, мені дуже треба Миколу, а він в житті не погодиться.- відчаєм сказав і плюхнувся на ліжко.
- А від мене що треба?- лягла біля нього я
- Ти як ніхто його вмієш вмовляти. Будь ласка, будь ласка, будь ласка....- склавши руки в замок, притулився до мене він.
- Та добре, але я буду називати тебе малим.
- Ей, так не чесно!- одразу запротестував Давид.
- Ну добре, не хочеш, як хочеш. Тоді йди до Дашки...
- Добре, дякую- перибив мене він, і поцілувавши в щічку побіг до себе. Я мимоволі усміхнулась, як добре, що в мене є два брати, які підтримують і люблять мене. Ех... чуть сльози не потекли. Я вже була готова нормально лягти, як знову стук в двері.
- Кого там вже принесло?- пронила я і вкотре відчинила двері.
- Привіт, мала- сказав Микола з усмішкою Чеширського кота.
- Привіт старий- також усміхнулась йому я і впустила в кімнату.
- Я ще не дуже старий, тільки 3 роки різниці- запротестував він і ліг на моє ліжко
- Куди ти ліг?- закричала я.
- На ліжко. Ти що, осліпла? Чи не дай Боже, забула що таке ліжко? Так я тобі поясню це...- здивовано сказав Коля.
- Та я не про те,- перебила я- ти в верхньому одязі ліг.
- Та нічого тобі не буде- відмахнувся він.
- То що тобі треба, проблемо, на мою голову.
- Хах, так і знав, що розкусиш. Отже, до тебе прийде малий і буде просити, щоб ти вмовила мене піти з ним на конкурс в школі, а ти....
- А я підтримаю його і ти підеш на той конкурс.- перебила я, і склала руки на грудях.
- Ну ні, я не можу, я...
- В тебе синдром хитрощів. Якщо ти не підеш, піде тато, або не дай Боже, Людка, а ти знаєш татові не можна навантаження, а якщо піде та, то в малого депресія буде, так що, ноги в руки і вперед.

- А ти чого не підеш? Ти ж, також, член його сім'ї.- так само, як я, склав руки на грудях він і підійшов до мене.
- Я там між дітьми заблукаю це раз, а два, я не настільки спортивна як ти, і боюсь розчарувати малого, так що як старший братик, ти мусиш!- пильно заглядаючи в очі сказала я.
- Мені 22 роки, які шкільні змагання та я...- виходячи з кімнати бобунів він, а я навіть не дослухавши голосно гримнула дверима. Нарешті я полежу. Та не тут то було, до мене знову постукали. Не кімната, а прохідний двір. Я відчинила, побачила злу Дашу і одразу зачинила.
- Ану відкрий!- прокричала вона.
- Драконів не пускаю. - тихо під ніс промовила я.
- Я все чую. Відкривай швидко!
- Нізащо, я не хочу, щоб ти перетворила мою кімнату на звалище!
- Та ти.... Та я...- запихтіла вона і я почула віддалені кроки. Фууух, пішла. Надіюся мамку не приведе. Так я вже не полежу, бо час вечері. Відчинивши кімнату, я стикнулася зі злим поглядом сестри.
- Нічим не можу вам допомогти. У мене запланована вечеря, тому прийдіть через тиждень.- з розумним «фейсом» мовила я.
- Чому так довго?- запихтіла Даша.
- Бо Сатурн зводиться з Венерою і пропорційно переходить в Уран.- сама не розуміючи того, що сказала, закрила кімнату на ключ. З гордо піднятою головою почимчикувала на кухню. Вона в нас велика, тому ми завжди їмо там. Лише коли гості і якесь свято сідаємо у вітальні.
- Всім привіт! - привіталась я, хоча всіх сьогодні бачила, але манери вище всього.
- Привіт- хором сказали тато і брати, мачуха лише фиркнула. Я сіла за своє місце між Миколою та Давидом, і ми почали вечерю. Їли тихо, лише тато перекинувся декількома словами з кожним, а далі все було спокійно. Потім я допомогла Анні ( нашій домогосподарці, якій 38) і пішла до себе. Склала на завтра сумку і пішла в ванну. Прийнявши душ і зробивши всі процедури, я переодяглась в піжаму і лягла на ліжко. Перевірила інстаграм, і там побачила нову підписку. Це був той йолоп, який притиснув мене до свого друга. Отже, Кай Вовчук. Машини, спортзал, клуби і дівчата. Типовий «мажорчик». Вирішила лягти спати, як тут пропищав телефон повідомивши про СМС. Знову взяла телефон. Написав Кай.

Луна значить...
                                                                    Що тобі потрібно?
Та так, нічого. В універі
поясню)
                                                                                           Ага..
Надобраніч, Луна))
Хоча... злий пупс мені
більше подобається
                                                                       «Солодких снів»,
                                                                   прекрасний йолоп.
Мені подобається, коли
ти називаєш мене прекрасним)

Я вже нічого не відписувала, просто лягла і заснула. Зранку в мене був хороший настрій, і до того ж, ніхто не ліз в мою кімнату. Я повільним темпом зробила водні процедури і пішла вибирати що вдягнути. Вибір зупинився на оверсайз худі, джинсах і конверсах. Легкий макіяж і неакуратна гулька довершили образ і взявши сумку, спустилась на кухню.
- Доброго ранку, - привіталась я до всіх.
- Доброго, ти сьогодні довго будеш?- запитав як завжди батько.
- Так, ми з дівчатами ще хочемо в ТЦ заїхати...
- Вона лиш би гроші тратила- пробубоніла мачуха.
- Я хоча б трачу свої гроші - відповіла я
- Та як ти смієш, Саша скажи їй.- ніби мала дівчинка захникала стара
- Непотрібно тату я вже іду, дякую за зіпсутий сніданок Людмило Степанівно.
Вона завжди біситься коли я так кажу. Я встала з-за столу взяла яблуко, махнувши рукою до братів вибігла з дому. Подзвонила дівчатам, вони вже також доходять до університету. Дійшовши ми обійнялись і попрямували на пару. Так як нас троє, ми почерзі сидимо подному. Одже я зараз сиджу сама. Можливо хтось до мене підсяде. Зараз в нас « Природничі науки (екологічний модуль)». Ми трохи поговорили з дівчатами і зайшла викладачка.
- Доброго дня студенти, від сьогодні і до кінця року з нами будуть економісти 3-тього курсу через декрет їхньої викладачки. 3- тій курс прошу зайти.