Глава 9

Кирило

До Соколова на вечірку ми потрапляємо якось несподівано. У Тіни стає тухло, усі помчали до Жеки, тому багато хто з тих, хто прийшов, вирішують переміститися. Та й сама Тіна теж. Я не розумію, чому він влаштував вечірку одночасно з Тіною, адже вона його запросила, але вирішую піти з усіма, поговорити із Соколовим мені просто необхідно.

Його я знаходжу швидко, але гірше, що з ним новенька. Стоїть, шкіриться йому, сміється з його тупих жартів. Вона, звичайно, наївняк суцільний, але я думав, хоч трохи обережною буде після того, що з нею в перший день зробили.

— Розмова є, — підходжу до Сокола, коли той залишається сам.

Його доброзичливість кудись зникає. Тепер він посміхається недобре так і вимовляє:

— Я на тебе чекав. Нове парі безперечно відбудеться…

Мені здається, якби він був котом, він ще й облизнувся б, і лапу облизав. У нього такий вираз обличчя, ніби щойно йому показали майбутній кулінарний шедевр і пообіцяли, що він його з’їсть. У передчутті Соколов, взагалі-то.

— Я саме хотів поговорити. Місце тихіше є?

Ми йдемо на другий поверх. Соколов проводить мене до кабінету свого батька. Зачиняє двері на ключ і складає руки на грудях.

— Я не братиму участі в парі.

Соколов і оком не веде. Дивиться на мене спокійно, ніби я нічого не сказав. Бісить… Раніше подобалося, а за літо я чи то тому, що не спілкувався ні з ким, чи просто подорослішав, але ці ігри… не хочу більше.

— Ставки вже роблять. Якщо ти не братимеш участі, виграю я.

— Якщо я офіційно відмовлюся, жодної гри не буде.

Женя спочатку ніби засмучується, але за хвилину посміхається.

— Є в мене на прикметі дехто для парі. Є припущення?

— Збираєшся замінити мене?

— А що робити? Ти сам відмовляєшся…

— І хто ж братиме участь?

— Орлов.

Я присвистую. Хріна зо два Соколу вдасться залучити Орлова. Він сам собі на думці. І в цьому гівні не братиме участі.

— Він винен мені. Тож якщо буде потрібно — складе мені компанію на іграх.

— І програє.

— Звичайно, — усміхається Сокол. — А якщо серйозно — яка муха тебе вкусила? Хлопці сказали, що ти зранку сам не свій був і заборонив чіпати новеньку. Дорога вона тобі, чи що?

— Не твого розуму справа.

— Фу, як грубо, Огнєв. Адже ми друзями були.

— Ніколи ми друзями не були, — спускаю його з небес на землю. — Я в парі не беру участі.

Коли йду до виходу, зачіпаю Сокола плечем. Він кволий, одразу відсахується, а потім кидає мені в спину:

— Розкажеш новенькій про парі — і твоя мати дізнається, зі скількома бабами спить її чоловік.

Я зупиняюся. Мені секунда потрібна, щоб розвернутися й втиснути Сокола в стіну. Він дивиться на мене з перевагою. Шкіриться. Звідкись дізнався про дівок батька. І про маму згадав недаремно. Знає ж, що вона ледь не наклала на себе руки, коли їй сказали, що в батька хтось є. Про це всі наші знають. Але ніхто ніколи на цьому не грав.

Я ще більше батька ненавиджу за те, що він не може нормально. Не може її не зраджувати. Вона ж у мене вразлива, тендітна. Хіба йому складно берегти її спокій, але ні… він уперто продовжує спати зі своїми секретарками, помічницями та дівками легкої поведінки. Просто тому, що це в його характері.

— Одне слово їй — і ти труп, Соколе. Я слів на вітер не кидаю, за матір убити ладен, зрозумів?

У його очах нарешті прорізається страх. Я розумію, що він мене міцно притис. Після нашої розмови була думка піти до новенької й усе розповісти. Тепер я не можу цього зробити. Цей виродок зв’язав мене по руках та ногах.

— Я радий, що ти зрозумів мене, Огнєв. З гри ти вибув, незабаром оголосять нових учасників.

— Адже їй може і хтось інший розповісти, — кажу, згадуючи, що в новенької з’явилася подружка з його класу.

— Хто? Думаєш, Полінка розкаже? Вона ні слова не скаже, якщо її Орлов попросить. А він, як ти розумієш, це зробить. Тож, Кірюшо, без варіантів. Якщо вона дізнається — твоїй мамі все стане відомо.

Я відштовхую від себе Соколова й виходжу з кімнати, гучно грюкнувши дверима. Я злий так сильно, що навіть алкоголь не спокушає. Взагалі нічого не хочу й раніше тікаю з вечірки. Додому йти теж не хочеться, і я сиджу надворі.

А потім бачу, як мою сусідку привозить Сокол. Чорт, вона що, зовсім тупа? Невже так складно просто з ним не розмовляти. Адже я попередив, щоб трималася від нього якнайдалі. Вона мене не послухала, стоїть, усміхається йому, руку простягає. Мені звідси майже нічого не видно, але стоять вони надто близько, а потім Женя її ще й обіймає…

Мені взагалі до цього не повинно бути жодної справи. Я за бортом. Тепер грають зовсім інші люди, і я ні до чого. Я навіть ставок не роблю, але почуття провини не питає, чи потрібно йому з’являтися. Воно просто є і все. Я його відчуваю. Воно пожирає мене зсередини. Я все знаю й не можу їй сказати, але ж поговорити з новенькою і спробувати достукатися можна?