39. Станіслав

Не знаю чому, але Марго виглядала якось дивно... Ніби й усміхалась, але я бачив, що щось не так. Невже вона приревнувала мене до Альони?...

Біля Марго стояв Саня, вони танцювали, поки я танцював з Альоною... Невже дійсно приревнувала? 

— Марго, все в порядку? — запитав я, коли підійшов до них з Санею. 

Вона тільки кивнула. 

На мене тим часом покосився Саня, але саме цієї миті до нас підійшла й Альона. 

— О, Альоно, давай потанцюємо! — заявив Саня, схопивши Альону за руку.

— Добре... — злегка розгублено сказала моя партнерка по зйомках, і ми з Марго залишилися наодинці.

— Марго, будь ласка, не ревнуй, — я усміхнувся і зазирнув їй в очі. — Це ж так, просто гарний кадр для камер. А так всі знають, що саме ти моя дівчина...

Марго знову кивнула. Вона поводилась дивно, і я, чесно кажучи, трохи стривожився. Однак вона нічого не казала... Можливо, чекала, коли ми підемо? Думала про імідж? А що, як хтось її образив...

— Слухай, якщо тебе хтось образив, ти тільки скажи... Мені все одно, що тут камери, я цього так просто не залишу, — сказав я, зазирнувши їй в очі.

І в цю мить я побачив, що в її очах мало не сльози стоять. Вона дивилась на мене так, ніби це саме я був тим, хто її образив. Від цього погляду ставало боляче...

Я взяв її за руку, а іншою рукою дістав телефон і викликав таксі. 

Саме цієї миті до нас підійшла Маша:

— Стасе, Марго, ходімо, фотограф і журналісти вас чекають! — енергійно сказала вона.

— Машо, пробач, я себе погано почуваю, — я стиснув долоню Марго в руці. — Зараз викличу таксі, і ми з Марго поїдемо додому. Все одно офіційна частина вже практично скінчилась. 

— Але...

— Машо, будь ласка.

— Добре...

***

Ані за пʼятнадцять хвилин очікування машини, ані за сорок хвилин дороги Марго не сказала жодного слова. Вперше за довгий час мені стало реально страшно. Я не розумів, що відбувається, що сталося там, на вечірці... Вирішив, щойно ми зайдемо додому, я обовʼязково все дізнаюсь. 

Коли таксі підʼїхало під мій будинок, я розплатився, і ми вийшли з машини. Піднялися на наш поверх, зайшли в квартиру. Я спробував обійняти Марго, однак вона відсторонилась.

Зняла взуття, а от куртку ні... І пішла до спальні. 

— Марго, що відбувається?... — я рушив за нею.

Вона підійшла до шафи і дістала свою валізу. 

— Що ти робиш? — я взяв її за запʼясток і розвернув до себе.

Вона дивилась на мене так холодно... Ніколи не бачив у неї подібного погляду... Було боляче. Невже вона дійсно вирішила покинути мене, але за що? Я нічого не розумів, а вона нічого не казала... 

— Що сталося, скажи мені... — запитав не так впевнено.

— Думаю, я відпрацювала той бакс, — все ж таки відповіла вона, а потім розвернулась до валізи і відкрила її. — Награлись. Досить, — вона почала кидати свої речі, тільки старі, в валізу. 

Серце пропустило удар, щойно я почув цю фразу. Значить, Саня сказав їй? Але як так вийшло? Ми ж домовлялись, ми домовлялись, що він не скаже! 

— Звідки ти... — я запнувся, а потім знову торкнувся її руки, привертаючи увагу. — Ти не так зрозуміла, Марго, я кохаю тебе!

Це була щираа правда. Я вже не уявляв свого життя без неї. Вона була тією, хто зміг повернути мене до життя, до яскравого і щасливого життя. Вона ніби розбудила мене від того затяжного сну... 

— Стасе, я не хочу сцен, я втомилася, — вона зітхнула. — Та й навіщо? Живи зі своєю Ніколь, коли вона там повертається? Ні, не кажи мені, це не важливо. Не хочу знати. 

— До чого тут Ніколь? Я нічого не розумію... Я з нею звʼязків не підтримую! — сказав я. — Я кохаю тебе!

— Ну авжеж, конспіратор з тебе ще той, — хмикнула вона. 

— Я не обманюю! — на емоціях я навіть підвищив голос. — Я кохаю тебе, Марго, вже давно! Інколи мені здається, що кохаю ще з першого погляду... 

— Взагалі, це все не так вже й важливо, — вона махнула рукою. — А свої солодкі речі прибережи для когось іншого. 

— Не вчиняй так зі мною... Прошу тебе, — сказав я спокійніше, зазирнувши їй в очі. — Скажи, що сталось... Я кохаю тебе, Марго...

— Прошу, зупини цей цирк, — холодно сказала вона, зітхнувши. — Вибач, що через мене програв суперечку. Не вийшло з мене зіркової нареченої, навіть з твоїми грошима. Як була лохушкою, так і лишилась. Хоча ні, я була просто лохушкою, а тепер стала лохушкою з розбитим серцем... Відпусти мене.

— Марго, стривай, спочатку це дійсно була гра, — я продовжував тримати її за запʼясток, намагався підібрати слова. — Але потім...

— Відпусти мене, а інакше я підніму шум в пресі, я... — вона на мить замислилась, а потім продовжила. —Я щось придумаю, і вам всім буде погано!

— Та мені все одно на пресу! — я не відводив погляду від її очей.