37. Станіслав

— Стасе, почекай, — Альона спіймала мене вже на виході з будинку, в якому проходили зйомки. — Ти поспішаєш? 

— Ну не те щоб поспішаю, однак...

Я дійсно хотів додому. Однак до того мав зустрітись із Сашею. Я дещо хвилювався за нього через те, що всі останні ролі, які йому пропонували, були ролями антагоністів, і Саня трохи заганявся. Наші графіки зйомок в серіалі останнім часом не співпадали, а мені треба було перевірити, чи він у нормі. Тому треба було вигадати привід... 

— Певно, твоя дівчина чекає на тебе, — припустила Альона, нахиливши голову. — Пробач, не буду затримувати, — вона винувато усміхнулась. 

— Та ні, я домовився про зустріч із Сашею, — я усмхінувся. 

— О, з нашим? 

— Так, — кивнув я.

— Він дуже хороший актор, — Альона теж усміхнулась. — Ми поки що знімались лише в кількох сценах,— вона злегка почервоніла. — Бо ж в основному зараз знімають наші з тобою сцени...

— Так,  він хороший, — погодився я.

— Хотілось би мені познайомитись із ним трохи ближче, — вона почервоніла і відвела погляд. — І може, порепетирувати наступні сцени. Я хочу грати краще... 

А я задумався. Саня останнім часом сумував, скоріше за все, через роль, принаймні, я так думав. Крім того, він був доволі самотньою людиною, ні з ким особливо не зближувався,  хоч і мав імідж «душі компанії»... Певно, моє відсторонення також було для нього доволі відчутним.

— Добре, якщо хочеш, ми можемо прийти разом, — запропонував я. — Там могли б і порепетирувати. Але спочатку я, певно, маю його запитати.

— Та ні, ні, мабуть, це незручно! — вона швидко захитала головою у знак заперечення. — Я не хочу вам заважати, у вас були свої плани...

— Все добре, — я усміхнувся. — Зараз подзвоню йому!

***

— Ну що, як тобі, Стасе? — запитав Саня, після того, як вони відіграли сцену Діни та Роми і навіть зробили пару фоток...

Альона саме вийшла до ванної,  залишивши нас удвох. Схоже, вона все ще трохи ніяковіла поруч із Сашею. Він їй подобався, це було очевидно. Власне, вона ніби непогана людина, тож я можу довірити їй свого друга. Однак її гра...

— Стасе, ти що, заснув? — невдоволено сказав Саня. — Як тобі?

— Мені подобається, як зіграв ти, — чесно сказав я. 

Тим часом відкрив листування з Марго, написав, що зайшов до Саші, але вже скоро поїду додому. Не хотів, щоб вона хвилювалася через те, що я довго не повертаюсь. Та й взагалі хотів побачити її якомога швидше. 

— А вона? — Саня злегка насупився. — Альона — хороша акторка. 

— Захищаєш її заздалегідь? — я усміхнувся.

— Ні, просто говорю правду. Вона — хороша, — серйозно сказав Саня. — Дуже старається. Чимось тебе нагадує у твої вісімнадцять. 

— Захищаєш, — я ледь стримав усмішку. 

Саша відкрив рота, потім закрив, насупився... Виглядав кумедно. Схоже, вона йому теж подобається, це добре. 

— До речі, як там з нашим парі? Дивлюсь, ти рухаєшся в правильному напрямку, — хмикнув Саша. — Так дивишся на неї, ніби і не граєш зовсім. Я це ще під час інтервʼю побачив. 

— Я, певно, обнулю наше парі, — серйозно сказав я. — І все розповім Марго. 

— Що? — запитав Саня в шоці. 

— Якщо не хочеш обнуляти, то можу  просто визнати поразку і... 

Саме цієї миті до кімнати увійшла Альона.

— Ой, я не завадила? — перепитала вона, коли побачила, що ми розмовляємо. 

— Ні, ти що, все добре! — одразу ж знайшовся Саша, і ми так і не договорили...

***

Коли я прийшов додому, Марго виглядала якоюсь замисленою. Я вже хотів розпитати, що сталось, можливо, у неї теж були якісь проблеми з роллю?... Але не встиг навіть обійняти її і поцілувати, як телефон у кишені задзвонив.

Я дістав мобільний і побачив, що телефонує Маша...

— Марго, почекай хвилину, я Маші відповім, — я підійшов до аж занадто мовчазної Марго, яка хіба що «привіт» пробурмотіла, коли я прийшов. 

Обійняв її, чмокнув у маківку, а сам тим часом прийняв виклик і приклав телефон до вуха. 

— Привіт, слухаю...

— Стасе, привіт, у мене важлива новина! Перша піар-вечірка нашого серіалу буде не через три тижні, як нас попереджали, а вже за два дні! — емоційно сказала Маша. — Все готувалося таємно, щоб шокувати журналістів!... 

— Я прийду з Марго, — я усміхнувся і обійняв вільною рукою свою дівчину. 

— Ну зрозуміло, що не сам, — весело сказала Маша. — Знаєш, я дуже рада за тебе, Стасе... І хоча я раніше трохи переживала, що стосунки можуть завадити твоїй карʼєрі, зараз я розумію, що Марго, навпаки, впливає на тебе тільки позитивно...

— Ага, — я усімхнувся. — Добре, дякую, ми будемо. 

Ми попрощались, і я заблокував мобільний, знову поклавши його до кишені. 

— Ну що, готуйся до вечірки, вона вже за два дні. Це буде дуже важлива вечірка, там ти зможеш завести корисні для себе звʼязки… Та й я теж. Тому нам треба постаратись! — весело сказав я, але потім усмішка зійшла з мого обличчя. — Марго, в тебе щось трапилось?...