34. Маргарита

Минуло два тижні, а здається, ціле життя. Я вже згадувала про ті часи, коли сиділа на касі в супермаркеті, як про давно забутий сон. 

Кажуть, людина швидко звикає до хорошого, і я — не виключення. В моєму випадку, це хороше — те, що Стас мене любив і щиро про мене турбувався. Я, у свою чергу, теж старалася відповідати його очікуванням. Та й зробити це було нескладно, адже я була закохана в нього по самі вуха. 

Ми практично не розлучалися, хіба що коли у Стаса були зйомки, то іноді я залишалася вдома, але частіше він брав мене з собою. Я навіть кілька разів знялася в масовці, і що найбільш веселе — зіграла продавчиню в магазині ( так, досвід не проп'єш), і хоча я з'являлася на екрані всього на дві хвилини, Поліна сказала, що я чудово справилася з роллю. І що коли на її нові фільми будуть проводитися кастинги, вона обов'язково мене покличе. 

Що ж, мабуть, усі з цього починали. Було б дивно, якби я відразу, з порогу кіностудії отримала головну роль. Та таке й було неможливе з однієї простої причини: мені бракувало досвіду і елементарних знань з акторської майстерності. Не могли мене вчити прямо на майданчику, бо то було б дорого і непрактично. 

Тому треба було опановувати ази професії, а вже потім і про кастинги думати. Щоправда, до вступу в універ ще було довго, але Стас порадив мені записатися на платні курси, які б і до вступу допомогли підготуватися, і стали б у нагоді за умови, що я отримаю якісь невеликі ролі. 

Тому я дійсно записалася на такі курси, і тепер тричі на тиждень, поки Стас працював, відвідувала заняття. А потім поверталася додому і готувала щось смачненьке, чекаючи його повернення. Він приходив втомлений, але веселий, розповідав про цікаві моменти, які виникали на знімальному майданчику, а поскільки я там часто бувала, то знала про кого йдеться, і ми довго обговорювали тих чи інших акторів, їхні сильні і слабкі сторони, вимоги режисерів, те, як краще грати різні ролі. 

Мені здається, що ці наші розмови були для мене навіть кориснішими від занять на курсах. Бо там ми спочатку вивчали теорію, виконували якісь елементарні вправи, і це було не так цікаво. 

А от від Стаса я дізнавалася такі секрети, яким на курсах не навчають, а ще різні акторські байки, прикмети, забобони, про які він дуже цікаво розповідав.

Ми  розмовляли годинами, і все одно не могли наговоритися. Здавалося, ніхто у житті не розумів мене так добре, як Стас. Мені подобалося в ньому все: зовнішність, усмішка, голос, те, як він мовчить, як їсть, як розмовляє… Мені здавалося, він ідеальний, у нього практично немає недоліків. 

Якось я йому сказала про свої думки, але він відповів, що те ж саме думає про мене. Що йому трохи страшно, що така чудова дівчина обрала саме його, котрий далекий від ідеалу. 

Ну, були в нас за цей час і суперечки, але вони незмінно закінчувалися бурхливим примиренням. Ми любили ходити скрізь разом, навіть до магазину по хліб. Не хотілось розлучатися навіть на кілька хвилин. І незмінно я помічала людську увагу до нас, всі навколо, певно, впізнавали Стаса, бо ж він ставав усе більш популярним. 

Одного дня нас запросили на ранкове телешоу, це було дуже цікаво і мені сподобалося. А ще я брала участь у зйомках реклами шампуню, і трохи заробила на цьому, а потім дуже пишалася перед Стасом. 

Через кілька днів після зйомок рекламного ролика мене покликали на кастинг до молодіжного комедійного серіалу, на невеличку, але цікаву роль. І я вже, було, налаштувалася на успіх, почувалася під час кастингу досить впевнено, але, за задумом, режисеру була потрібна якраз сором'язлива і дуже скромна дівчина, тому мою персону забракували. 

— Ну от, — сказала я, коли повернулася додому,  — Прямо не вгадаєш, що потрібно робити, аби досягнути успіху. То тобі кажуть бути максимально природньою, то, навпаки, невдоволені цим…

— Потрібно мати добре розвинену інтуїцію, — сказав Стас, — тоді навчишся відчувати характер свого персонажа і вже не буде складно відповідати вимогам режисерів. 

— Я боюся, що не справлюся, — зізналася я. — Щоразу здається, що все дуже просто, а коли доходить до того, щоб виконувати якесь завдання, я ніби впадаю в ступор…

— У мене теж таке бувало, коли я тільки починав зніматися, — заспокоїв мене Стас. — Воно потім минає. Будеш переглядати старі епізоди, згадувати свої відчуття і дивуватися — невже то я була така кумедна? 

— А ще мені страшно, що я виявлюся нікудишньою актрисою, і тобі буде соромно за мене, — я зітхнула. — Адже ти такий талановитий, розумний, впевнений у собі, а я…

— А ти моя кохана дівчина, — сказав він рішуче. — І для мене ти єдина і неповторна, хоча з цією невпевненістю треба боротися. Ну, гадаю, ми разом її подолаємо.

— Як? — я усміхнулася.

— Для цього просто потрібно пережити один маленький успіх. Потім більший, ще більший. Можливо, буде й провал, але ми сприймаємо це, як життєвий урок, що не варто розслаблятися, почиваючи на лаврах, а потрібно вдосконалюватися, робити висновки і йти далі. Творча кар'єра — це як рух по гірській трасі — там неможливо їхати з великою швидкістю і тільки прямо. Дорога петляє то вгору, то вниз, часом доводиться повертатися трохи назад, стишувати швидкість. Бо інакше є ризик зірватися і покотитися в прірву… Але якщо не поспішати і насолоджуватися цією мандрівкою, то рано чи пізно ти опинишся на самій вершині гори і замилуєшся тим чудовим краєвидом, який відкриється перед тобою…