33. Станіслав

— Дурненька, — я перемістив руку з її маківки на щоку і зазирнув у вічі. — Як ти можеш набриднути? Я весь час марю тобою, з ранку до ночі. Коли ми ще не жили разом, я думав, хотів подзвонити, зустрітись, однак боявся зробити щось зайве, щоб не відлякати тебе. Не знав, якою буде твоя реакція. 

Марго злегка почервоніла, але погляд відводити не стала. Та й нічого не казала... Я бачив, що в її очах все ще був сумнів, і тому продовжив:

— Думаю, що це доля... Реально, ніколи не вірив у подібне, однак зараз... Зараз я не уявляю своє життя, цю квартиру без тебе, — я не відривав погляду від її очей. — Я хочу, щоб ми стали справжньою парою. А ти? Ти хочеш цього? 

— Я... — вона зробила секундну паузу. 

— Просто скажи, чого ти хочеш... Марго, ми живемо всього один раз. Тобі не треба думати, як буде краще чи щось подібне, — щиро додав я. 

— Хочу, — на видиху сказала Марго.

І цієї миті я знову подався вперед, до її губ, прикриваючи при цьому очі.

Руки перемістив їй на талію, злегка підтягнувши до себе. Я весь час так хотів торкнутись її... І зараз це нарешті сталося. Серце билось, як скажене, не думав, що мене може так сильно вести від простого поцілунку...

Марго поклала руки мені на плечі і ми стали ще ближчими. 

Наше дихання ставало уривчастим. Мої руки почали ковзати по її талії... Ми цілувались як скажені, а в перервах Марго шумно втягувала повітря, чим зводила мене з розуму... Я вже майже втратив усі гальма, коли мобільний в кишені різко задзвонив, від чого Марго враз відсторонилася від мене. 

— Тобі треба відповісти, раптом це щось важливе... — пролепетала вона, відводячи погляд і червоніючи.

— Не треба, — я засунув руку в кишеню і відбив виклик, навіть не подивившись, хто мені телефонував, а потім знову подався вперед, до Марго.

— Стасе, я... — вона дивилась мені в очі і я бачив, що вона починає злегка панікувати. 

— Іди сюди, — я просто обійняв її, тепер вже за плечі, і легенько притиснув до грудей. — Чуєш, як воно бʼється?

— Угу... — тихо відповіла вона. 

— Це все ти... — я зазирнув їй в очі і усміхнувся. — Ти робиш це зі мною, Марго. 

Вона дивилась на мене, але мовчала, тож я знов вирішив продовжити:

— І знаєш, мені насправді теж страшно. Я не хочу все зіпсувати. Наше знайомство... Навіть воно відбулось не зовсім так, як хотілось би... 

Я згадав про кляте парі і одразу ж відчув долю провини. Якщо вона дізнається, то... Вона точно подумає, що все це гра. Вона і так сумнівається в мені. Але, з іншого боку, обманювати її мені не хотілось... Та взагалі, яка різниця, як саме ми познайомились і через що... Головне, що це сталось. І я правда кохаю її.

Треба буде поговорити з Санею і взяти з нього клятву, щоб ні при яких обставинах не сказав про кляте парі. І ще, віддати йому той дурний долар. Це все неважливо... Головне, що Марго зараз тут, зі мною. 

— Стасе, я теж, — тихо сказала вона, привертаючи мою увагу. — Я теж кохаю тебе, — на цих словах вона знов почервоніла. 

— Я знаю, — я усміхнувся. — Знаю...

— І ти... Ти не зможеш нічого зіпсувати, — додала вона. — Я знаю тебе, ти дуже хороший...

Ці слова теж трохи кололи. Кляте парі... Вона так вірить мені, вірить в мене, а я... 

— Але тебе все одно щось турбує, — вона торкнулась долонею моєї щоки. — Що тебе турбує, скажи мені...

— Те, як почалися наші стосунки, — сказав я часткову правду. — певно ж, не так мають починатися справжні стосунки... Не про таке мріють дівчата, точно не про таке. 

— Ти про ту пропозицію зіграти твою дівчину? — вона усміхнулась. — Ну, я не засмучуюсь через це, не переживай, — пальці вільної руки вона переплела з моїми пальцями, а друга рука так і лишалась на моїй щоці. — Все сталося так, як мало статись, ми познайомились. А якби ти не придумав це, то ми б так і не поговорили, потім не стали грати цю пару і не пізнали одне одного ближче. А ще... Ми б не закохались. Тож я не засмучуюсь, чесно, — мʼяко сказала Марго. — Головне, що ми зустрілись, правда? 

— Так, — я кивнув. — Певно, ти маєш рацію. 

Марго, звісно, не уявляла, наскільки мені було важливо почути ці слова. Можливо, вона пробачить мені, коли я розкажу їй про парі... Але не зараз, бо вона і так хвилюється через Ніколь. Зараз я не стану цього робити. Можливо, трохи пізніше. Буде слушна мить, і я обовʼязково зізнаюсь. Ми разом посміємося над тим, як же кумедно доля звела нас разом. А поки що я хочу насолоджуватись новим етапом наших стосунків…