32. Маргарита

Можливо, це вино так вплинуло на мене, але мені хотілося, щоб Стас мене поцілував. Навіть попри те, що це не насправді. Що він нічого не відчуває до мене… Що досі кохає ту Ніколь. І можливо, якби вона поманила його пальцем, він би покинув усе і поїхав до Америки… Ну, принаймні це було б цілком у його характері. 

Проте зараз, цієї миті, мені хотілося уявити, що він дійсно кохає мене. Ну можна ж іноді пофантазувати, так, як у школі мріяла про відомого співака, слухала його пісні, аж мені почало здаватися, що він написав їх саме для мене…

Так і тут, я змусила себе повірити, що дійсно небайдужа Стасові. І коли він поцілував мене, я не відштовхнула його. Заплющила очі і смакувала ті нові для себе відчуття, від яких паморочилося голова ще більше, ніж від випитого вина.

І мені хотілося, щоб ця ейфорія тривала якомога довше. Все тіло розслабилося, думки десь зникли, мені було так добре… Але вже за мить Стас відсторонився від мене, і я теж сіла рівно, поправляючи волосся, аби приховати своє розчарування від того, що цей поцілунок виявився таким коротким. 

— Ти не ображаєшся? — запитав Стас, наливши в наші келихи ще вина. 

— Ні, — після короткої паузи сказала я. Зрештою, для чого мені кривити душею, адже він не дурний, і з моєї реакції усе зрозумів. 

— Але ти здаєшся засмученою. 

— Я просто подумала, що це все не насправді, — я відчула велике хвилювання. Неначе щось здушило горло і заважало говорити.  Зітхнула і продовжила: — Адже ти кохаєш свою дівчину, а стосунки зі мною вирішив вдавати зовсім не для преси і власної популярності. Для популярності в дівчат, які якраз і дивляться такі серіали, ти, навпаки, мав би бути незайнятим, вільним, щоб вони могли мріяти про тебе…

— Тоді, на твою думку, для чого я все це затіяв? — він обережно торкнувся мого підборіддя і підняв голову так, що я тепер дивилася прямо йому у вічі. 

— Ну, може, щоб про нас із тобою писали й говорили, а це дійде і до Ніколь. У наш час навіть якщо люди живуть за тисячі кілометрів, інтернет донесе будь-яку інформацію за лічені хвилини… Ти хотів її провчити, щоб вона пожалкувала, що залишила тебе… А може, навіть, щоб вона покинула того режисера і повернулася б, і тоді ти приймеш її, а я вже буду не потрібна тобі…

Стас якусь мить мовчки дивився на мене, а тоді підніс до губ свій келих і випив. 

Моє вино так і залишилося стояти на столі. Той приємний хміль, який з'явився під час поцілунку, вже зник, і я не відчувала нічого, окрім втоми. 

— А якщо я скажу тобі, що ти помиляєшся? — тихо промовив він. — Вірніше, спочатку я справді думав про те, щоб провчити Ніколь, а ще, щоб довести самому собі, що я не такий вже невдаха…

— Щось у мене не вкладається в голові, що ти можеш вважати себе невдахою, — тихо сказала я. — Ти такий крутий, талановитий, впевнений у собі… Тебе люблять усі в знімальній групі, мабуть, маєш купу шанувальниць… Чому саме я мала стати твоєю дівчиною? У нас же не було нічого спільного. Ми занадто різні, немов із двох різних світів… Ніколь, певно, підходила тобі значно більше. І може, вона ще повернеться, й ви будете щасливі…

— Марго, чому ти весь час говориш про Ніколь?  — він виглядав трохи невдоволеним, мабуть, йому було нелегко чути її ім'я, але я не могла взяти себе в руки і перестати згадувати про неї. Я раптом відчула, яка прірва між мною і Стасом. І нехай зараз ми дещо зблизилися, та це лише тимчасово. Згодом він знову почне віддалятися, бо у нього свій світ, своє життя, а головне, минуле, яке я вже не зміню. Дивно було думати, що ще кілька тижнів тому я гадки не мала про його існування, і мені жилося так легко і просто. А тепер прямо душа розривається на шматки при одній думці, що він кохає іншу дівчину, а зі мною лише грає роль…

— Я не знаю, — я затулила обличчя руками. — Щось робиться зі мною, може, я п'яна? Не слухай мене, я краще піду спати…

Раптом я відчула, як його руки обережно відвели мої долоні від обличчя. І він знову нахилився й поцілував мене. О, яке це було незвичне, хвилююче відчуття! І кожен з наших поцілунків був якимось іншим, не схожим на попередні. Цього разу  мені здалося, що в моїх грудях тріпоче якась тоненька павутинка, яка от-от обірветься, і мені трохи страшно від того, і разом з тим хочеться, щоб ця мить тривала якомога довше.

Він трохи  відсторонився від мене, проте ми досі сиділи так близько один від одного, що я могла чути, як б'ється його серце. 

— Марго, я хотів тобі сказати, — прошепотів Стас, ніби боявся, що хтось нас підслухає. — Для мене це вже не просто гра, а щось більше… Я кохаю тебе…

Я дивилася на нього широко розплющеними очима. Невже це правда? Якусь мить навіть подумала, що він жартує, випробовує мене, от зараз засміється і спитає: "Ну що, мені гарно вдалася ця репліка?"

Однак Стас не сміявся, а дивився на мене ледь схвильовано і запитально. 

Я мовчала, здається, у мене зовсім відібрало мову. Тільки серце пропустило кілька ударів, немов і воно застигло в очікуванні присуду, який от-от має прозвучати для мене. 

— Я хотів би, — продовжив Стас, — щоб ми зустрічались по-справжньому. Забудь про Ніколь, я вже давно забув про неї. Для мене важлива тільки ти, Марго! Ти віриш мені? 

Я кивнула. Раптом сльози побігли з моїх очей. Я обняла Стаса за шию і сховала обличчя в нього на грудях, аби він не дивився, як я плачу.