31.Станіслав

Коли ми їхали додому, я помітив, що Марго все ще задумлива і трохи сумна. Вона дивилась у вікно, і цей погляд був навіть якимось напруженим, тож мені захотілось її розвеселити. Але ж вона навряд чи захоче розслаблятись після того, що сталось. Тому треба подати це якось по-розумному...

Тієї миті, коли таксі зупинилось перед нашим підʼїздом, вона ледь помітно зітхнула. Я заплатив і звернувся до неї:

— Ходімо.

Вийшов з машини і швидко відчинив дверцята перед Марго. 

— Ага, — вона кивнула і також вийшла з авто.

Ми рушили до підʼїзду. Підіймались мовчки. До квартири заходили також мовчки. Я раптом згадав, що у мене в шухляді стоїть вино, яке подарували на одній зі зйомок, а от випити його приводу не було. Бо ж зазвичай я пив із Санею, а той не признає вино за нормальний напій. 

— Ти ж іще не хочеш спати? — уточнив я, вішаючи куртку на вішак. — Ми рано встали, але я б хотів тобі дещо запропонувати. 

— Що?... — відповіла вона питанням на питання, знімаючи своє нове пальто і також вішаючи його.

— Можемо подивитись фільм, — я усміхнувся, але одразу додав. — Ну, подивитись із професійної точки зору, як актори, це буде тобі корисно.

— А як це «по-акторськи»? — я почув у її голосі зацікавленість, і це змусило мене усміхнутись. 

— Ми трохи проаналізуємо гру акторів, ракурси і тому подібне. Ну, і, можливо, пошукаємо дрібні ляпи, які зʼявляються, коли роблять занадто багато дублів, — на ходу придумував я. 

Насправді, подібні завдання дійсно були в універі, але там під вино це не робили... Це робили з зошитом чи з відкритим документом, а ще постійно ставили фільм на паузу, записували хронометраж... Та це буде надто нудно. 

— Ого, вас такому в універі вчили? — Марго зазирнула мені в очі.

— Так, — я кивнув.

Ну а що, я майже не обманював... Ну хіба що трохи замовчував.

— А що ми будемо дивитись? — перепитала вона, сідаючи на диван.

— Ну раз у нас в Україні в основному знімають фільми на любовну тематику, пропоную поставити романтичну комедію, — серйозно сказав я, сідаючи поруч.

Насправді у нас в основному знімали саме серіали, а не фільми, і взагалі серіали з фільмами знімаються абсолютно по-різному... Але мені хотілося подивитись із нею саме завершену історію, романтичну, веселу і з щасливим фіналом, щоб вона трохи підбадьорила Марго. 

— Ти обери фільм, — я простягнув їй пульт. — А я піду поріжу сиру, щось хочеться перекусити...

— Хочеш, я сама... — Марго хотіла підвестися з дивану, але я зупинив її, взявши за запʼясток. 

— Не треба, — я усміхнувся. — Обери фільм, щоб був романтичний і веселий, як серіал, на зйомках якого ти була сьогодні. Вважай, це таке завдання. 

— Добре, — серйозно сказала вона. — Треба, певно, подивитись програму...

— Ні, знайди щось в інтернеті, а я потім поширю відео на телевізор зі свого мобільного, — я усміхнувся і встав з дивану. — Постався до цього серйозно. 

— Авжеж, — вона знов кивнула.

Я усміхнувся і пішов на кухню. Причинив за собою двері, дістав вино і келихи. Потім зазирнув до холодильника: тут був і сир, і навіть хамон. Добре, що ми ходили до супермаркету, все ж реально зручно жити з дівчиною.

Я дістав сир і хамон, вони вже були нарізаними, тож усе, що мені залишалось  — відкрити пачки і розрізати тонкі шматочки навпіл, бо вони були занадто великі. 

Я розклав усе на тарілку, потім зрозумів, що це виглядає, ніби я дуже старався, тож узяв і попсував ідеально викладену шматочками схему, щоб виглядало, ніби я абияк усе це поклав. 

Потім  дістав вино і келихи. Десь хвилину шукав коркотяг, навіть думав, що вже й не знайду, але таки знайшов: він чомусь виявився в шухляді зі сковорідками та каструлями. 

Може, то Саня його від мене сховав? Та ні... Навряд. 

Я взяв коркотяг, відкупорив пляшку, розлив вино у келихи, а потім поставив келихи й тарілку з нарізкою на спеціальну тацю. І з цим усім пішов до Марго.

— О, я якраз знайшла фільм! — задоволено сказала вона, але потім злегка насупилась. — А це що? 

— Я хочу трохи розслабитись після зйомок, — я знизав плечима. 

— А....

— Приніс і тобі, один келих вина на день пити дуже корисно...

***

— Ну вона й дурепа! — заявила Марго, вказавши пальцем у бік екрану. 

— Ага, — я кивнув.

— Ну там же, як день, зрозуміло, що він у неї по вуха закоханий! — емоційно сказала вона. — Він усе для неї робить, хоче, щоб їй було добре, комфортно...

— Можливо, вона хоче якихось більш серйозних кроків від нього, — припустив я.

— Можливо, — Марго сказала це тихіше і раптом подивилась на мене. 

— А може, він боїться, що якщо зробить якийсь більш серйозний крок, то може втратити і те, що має зараз, — я зітхнув. 

— Але хто не ризикує, той не пʼє вино! — вона демонстративно підняла келих з вином.