30. Маргарита

Скажу чесно, я була страшенно здивована. Здавалося, що все це або мені сниться, і от зараз я розплющу очі — і зрозумію, що це був лише сон. Або ж ніби все відбувалося не зі мною, а я лише спостерігала за тим, як якійсь незнайомій дівчині запропонували зіграти сцену з телесеріалу. 

Не хтось там запропонував, а справжня режисерка! Тепер я не мала права налажати, адже від цього експромту буде залежати, чи не підведу я Стаса. Ну і, звичайно, чи зможу я в подальшому сподіватися на хоча б маленьку, епізодичну роль…

Зрештою, у сцені, про яку я читала, нічого надскладного не було. Та й сама героїня, за висловом моєї бабусі, була "проста, як двері". Тож і грати її, на перший погляд, було нескладно. Але то тільки на перший погляд. Бо я вже побачила, як навіть досвідчена, професійна актриса може допуститися помилки. Що ж тоді говорити про мене? 

***

Я стояла навпроти Стаса і згадувала, як почувалася тоді, коли вони з другом зробили мені в супермаркеті ту пропозицію. Мабуть, дещо схоже переживала й Діна, коли побачила, де саме має "знімати кімнату". А ще коли почула оте "Він тебе програв. Ти тепер моя"? Ну блін, чи вона така тупенька, щоб повірити, що це слова з пісні? 

А може, вона тільки прикидалася дуже наївною? Ну, принаймні, я б точно поводилася в тій ситуації інакше. Мабуть, би врізала тому Яру, розвернулася й пішла геть. 

Стоп, про що я думаю! Я не повинна робити так, щоб героїня стала мною, навпаки, маю сама перевтілитися в героїню. Але це виявилося досить складно…

***

Зрештою, невже я не була такою самою наївною і довірливою, як Діна? Якби мені трапився не Стас, а якийсь інший хлопець, який би поманив мене омріяною роллю, але думав лише про власну вигоду? Чи могла б я повестися на пусті обіцянки? 

Мабуть, могла б… Звісно, потім розкусила б обман і дуже жалкувала б  про те, що "повелася", але, ніде правди діти, мене можна обвести навколо пальця, бо я занадто зациклена на акторстві…

Я відпустила всі страхи і спробувала вжитися в цю роль…

***

—...Кімната? — перепитав Стас, ніби пробуючи це слово на смак.   — Зараз я подумаю… Гм… Можеш жити тут, — він підійшов  до зачинених досі дверей і відкрив їх.  

— Дякую, — з ентузіазмом сказала я. В сценарії було написано: "і потягнула туди свої речі", але мені жодних речей не видали, тому я просто увійшла  до цієї кімнати, яка виявилася спальнею. 

На цьому епізод мав закінчитися, але я не зупинилася, як би можна було очікувати. Захотілося зробити якийсь несподіваний вчинок, щоб мене запам'ятали. 

Підійшла до ліжка, сіла на нього і кілька разів підстрибнула, ніби перевіряючи на міцність. Насправді цього в сценарії не було, але мені подумалося, що саме так могла вчинити та прибацана Діна. 

— Нічого так! — сказала я поважно. — Мені подобається! 

Тут уже Стас не витримав і засміявся. Я теж зареготала, мабуть, це було нервове. 

Так ми стояли і дивилися один на одного, і я подумала: "Ну й що, що я запорола сцену і діяла не за сценарієм, зате мені вдалося вразити Стаса!" 

Чи може, він був навіть шокований тим,  як я легковажно повелася. Але мабуть я занадто увійшла в роль своєї героїні. Добре це чи погано, я й сама не знала…

***

Коли ми вже їхали додому, я була занадто втомлена, але все ж запитала Стаса, чи сподобалася Поліні моя гра. 

Після мого експромту вони знову почали знімати заплановані сцени, і дійсно, та молода акторка, що грала Діну, стала поводитися більш енергійно і відкрито, що пішло на користь ролі. Можливо, цьому посприяло те, що їй захотілося позмагатися зі мною, довести, що це вона тут "зірка", а я лише проходила повз. Що ж, останніми відзнятими з нею дублями режисерка була явно задоволена. 

Але мені вона не сказала нічого, а я ж так сподівалася, що принаймні почую оцінку своєї акторської майстерності. Навіть якщо їй не сподобалося, і вона скаже про це, то все одно я знатиму, над чим працювати і куди рухатися далі, щоб таки досягти своєї мети…

— Мені сподобалося, коли ти стрибала по ліжку, — сказав Стас. — Виглядало спокусливо.

— Стасе, виходь уже з ролі, це не смішно! — я насупила брови. — Давай ти не будеш тут вдавати владного мачо, а щиросердно скажеш, що ти думаєш про мою гру? Поліна дуже розгнівалася, що я діяла не за сценарієм? 

— Зовсім ні, — сказав Стас. — Навпаки, вона сказала, що в цьому щось є. І взяла матеріали додому, щоб у вільний час переглянути.

— І дати мені роль? — я зробила великі очі і значуще поглянула на нього. 

— Ну, вона ще думає… — протягнув він.  — А ти б хотіла справді отримати роль у цьому серіалі? 

— Ну а для чого оце все? — трохи ображено спитала я. — Просто щоб посміятися? Щоб вона показувала сцену зі мною якимось справжнім акторам зі словами: "Зараз ви побачите, як не треба грати!" Скажи, тільки чесно, я не ображуся, якою б не була твоя відповідь! 

— Ну, Поліна точно не з тих, хто б кепкував над невдалим епізодом, — сказав Стас.  — І якщо вона вирішила подивитися на твою гру уважніше, значить, ти її чимось зацікавила. 

— Але мені тепер страшно, — зізналася я. — Я розумію, що нічого не знаю і не вмію. І якщо раз чи два у мене вдасться відтворити потрібні емоції, то це не значить, що наступна сцена буде вдалою…