28. Маргарита

Я з цікавістю озиралася навкруги. Ні, звичайно, я бачила телепередачі та читала статті в інтернеті про те, як знімається кіно, але в реалі все було водночас і цікавіше, і якось… повсякденніше чи що. 

Я розуміла, що люди, які задіяні у зйомках серіалу, виконують, на їхній погляд, рутинну, буденну роботу, ну, типу, як я відчувала себе за касою супермаркету. Але для мене все це було цікаво і незвичайно. 

Зйомки мали відбуватися у великому заміському будинку, це нібито був будинок Яра, якого мав грати Стас. Навкруги метушилися працівники, налаштовували апаратуру, виставляли освітлення. Ніхто не звертав на мене особливої уваги. 

До Стаса підійшла якась жінка і покликала його переодягатися і гримуватися. 

— Підеш зі мною? — спитав він. — Чи тут залишишся, мабуть, тобі цікаво подивитися? 

— Давай я почекаю тут,  — мені було не дуже зручно всюди волочитися за ним, та й справді стало цікаво, бо я побачила, що вже почалися якісь зйомки на кухні. Молода актриса, яка, мабуть, грала ту саму Діну, щось готувала, увесь час то впускаючи на підлогу кришку від каструлі, то розливаючи воду з чайника, то в неї щось горіло на плиті…

Було прикольно, бо я уявляла собі, що це буде звичайна кімната, там стоятиме людина з камерою і зніматиме. А насправді з кухні винесли майже всі меблі, залишивши лише ті, що стояли біля однієї стіни, а навпроти громоздилася різна апаратура, туди-сюди тягнулися дроти, бігали люди, щось налагоджуючи. Як можна грати в таких умовах, здивувалася я. Воно ж усе, мабуть, відволікає, не дає сконцентруватися на ролі. 

Ще я думала, що фільм одразу знімається зі звуком, ну, так, як має бути на екрані. Але героїня щось мугикала собі під носа, так що я, стоячи віддалік, і зазираючи до кімнати через одвірок, не чула ні слова зі сказаного нею. 

Мабуть, потім ще будуть озвучувати — подумала. Тому зосередилася просто на грі актриси, без слів, на її міміці, жестах тощо. 

— Вам подобається? — раптом почулося позаду мене. 

Я повернула голову, і побачила жінку років тридцяти, вона була в темному светрі і джинсах, у руках тримала якусь папку. Мабуть, це була теж якась гримерка чи костюмерка.

— Так, дуже цікаво,  — сказала я.  — Хіба що, як на мене, актриса трохи переграє.

— Хм, — вона поглянула на мене уважніше. — А що саме ви маєте на увазі? 

— Ну, от вона ніби вдарилася ногою об стілець. І почала стрибати на місці. Як на мене, то краще б вона присіла і вхопилася за ногу. Ну там, почала б дивитися, чи пальці ворушаться, чи немає якоїсь рани…

— Що ж, мабуть, ви маєте рацію, — кивнула моя співрозмовниця. — А ви теж, напевно, маєте акторський досвід? 

— Ні, — мені стало трохи соромно. Приперлася на зйомки і ходжу тут критикую, зараз ще Стасу перекажуть, він буде невдоволений. — Я ніколи не грала в кіно, але в мене є досвід в тому плані, що сама часто набиваю синці. Якась я невезуча в цьому плані…

— О, я теж, — усміхнулася жінка.  — А ви, мабуть, наречена Стаса Гордієнка? 

— Так, — цікаво, звідки вона мене знає? 

— Я дивилася прес-конференцію, — вона, видно, помітила мою заінтригованість. — Повинна була й сама бути на ній, але не вийшло, тому переглянула в запису. Ви дуже кіногенічна.

— Дякую, — відповіла я.

— Мабуть, мрієте стати актрисою? 

Ну, про це вона, певно, дізналася з конференції. 

— Не знаю, — сказала я обережно. — Мені ще потрібно вчитися, може, колись і вдасться знятися в кіно…

— Я думаю, вам обов'язково вдасться, — жінка усміхнулася і підморгнула мені.  — Тим більше, окрім привабливої зовнішності, маєте ще й голову на плечах. 

Цієї миті я побачила Стаса, що наближався до нас. 

— О, привіт, Поліно! — сказав він до моєї співрозмовниці.  — Я бачу, ви вже познайомилися з Марго! 

— Так, — Поліна кивнула. — Марго тут дала кілька слушних зауважень щодо виконання Альоною її ролі. 

Стас ледь-ледь підняв брови, перевівши погляд на мене. 

Я знизала плечима. 

Не розуміла, що відбувається. Я ж просто ляпнула, не подумавши, мабуть, не треба було критикувати актрису. Вони ж усі друзі, одна команда, а я хто? Прийшла непрохана ще й розпоряджаюся, як знімати сцени. 

— Добре, я піду, бо багато роботи, — Поліна кивнула Стасу. — Тобі теж треба за п'ять хвилин бути на майданчику. 

Коли вона відійшла, Стас повернувся до мене.

— Ти, здається, хотіла, щоб я тебе познайомив із режисером, — тихо сказав він. 

— Так, було б чудово, — я відчула неабияке хвилювання. 

— Ну от, поки я гримувався, ти вже сама познайомилася з Поліною, з чим я тебе й вітаю! 

— Але… — я озирнулася, проводячи поглядом молоду жінку, що віддалялася. — Вона що, режисер? Я думала, то якийсь дядько старий має бути…

Стас усміхнувся:

— Ти така кумедна. Ще й встигла  щось наговорити про гру Альони? Сподіваюся, не розкритикувала в пух і прах? 

— Ну, трохи, — я відчула, що червонію. — Блін, я не знала, що це режисер… Що мені тепер буде?