26. Маргарита

Стас узяв телефон, привітався і якийсь час мовчки слухав свого співрозмовника. А потім сказав:

 — Так, добре, без проблем… А о котрій будемо виїжджати? О шостій? Зрозуміло… Дякую, Машо! 

Попрощавшись, він помітив мій запитальний погляд і пояснив:

 — Це моя менеджерка. Ну, ти бачила її на конференції. Попередила, що завтра зйомки почнуться раніше, о восьмій ранку. Ми зніматимемо сцени у заміському будинку мого героя, то, щоб туди дістатися вчасно і підготуватися, потрібно виїхати о шостій…

 — Зрозуміло, — мені хотілося спитати, чи можна мені побувати на зйомках, але я чомусь посоромилась. 

Утім, Стас, напевно, здогадався про все з виразу мого обличчя. 

  — Хочеш поїхати зі мною? — запитав він. 

 — Так, дуже, — я відчула, що серце від хвилювання забилося швидше. 

 — Але потрібно буде рано вставати, десь о п’ятій. 

 — Це для мене не проблема, — відповіла я. 

 — Тоді що, йдемо до суперу по продукти? А потім разом приготуємо вечерю?

 — Давай! — я усміхнулася. 

***

За час, доки я працювала на касі супермаркету, я бачила безліч парочок, які отак-от, взявшись за руки, ходили й обирали продукти на вечерю. Чи я їм заздрила? Не знаю напевне. Але, в будь-якому випадку, мріяла, що колись і в мене буде чоловік, з яким ми разом робитимемо покупки.

Чого я точно не сподівалася, що це трапиться так скоро… І в таких незвичайних обставинах…

Ми заздалегідь домовилися, що будемо поводитися, як закохана парочка, адже  в супермаркеті можуть трапитися журналісти, або ж хтось упізнає Стаса і сфотографує нас. То потрібно, щоб у кожного, хто побачить ці світлини, навіть сумнівів не виникало, що ми дійсно закохані.

Іноді це мене розважало, а часом потреба прикидатися навіть дратувала. Та я втішала себе тим, що таким чином я вдосконалюю свої акторські навички, і коли мені таки випаде нагода зіграти хоч невелику роль у кіно, мені буде легко це зробити.

***

Придбавши все необхідне, так само тримаючись за руки, повернулися до його квартири. Тут уже, нарешті, можна було трішки розслабитися і побути самими собою. 

Я вирішила приготувати м’ясо по-французьки, а поки воно запікалося, ми сиділи на кухні, і Стас розповідав різні кумедні історії зі свого акторського життя. Потім він дістав пляшку вина і запропонував випити за моє новосілля.

 — Сподіваюся, тобі буде затишно у моїй кімнаті, — сказав він. 

Стас віддав у моє розпорядження власну спальню, а сам сказав, що спатиме у вітальні на дивані. Правда, його одяг залишився у вбудованій шафі в ( тепер уже) моїй кімнаті. Він лише звільнив місце для моїх речей. 

 — У тебе мало обновок, — резюмував він при цьому. — Треба ще щось купити? Не соромся, кажи.

 — Ну поки що маю все необхідне, а там побачимо…

Він і так витратив на мій гардероб купу грошей, тому ходитиму в тому, що є. А можливо, я далі зможу зніматися в кіно і заробляти цим гроші? Було б добре не залежати від нього в фінансовому плані. Але це ще буде не скоро. Добре, зараз головне завдання — не налажати на завтрашніх зйомках, тобто показати себе колегам Стаса з кращого боку, не ляпнути чогось зайвого…

Ми повечеряли, і Стас допоміг мені вимити посуд, а потім сказав, що сходить в душ і ляже спати, аби завтра на зйомках почуватися бадьорим.

 — Добре, я теж уже йду спати, — сказала я. 

Але коли лягла до ліжка, сон не йшов, в голову лізли різні думки. Я завжди важко звикала до нового місця. А тут усе було дивним, не таким, як у нашій з Вікою квартирі. Все говорило про те, що власником цієї кімнати був чоловік. Меблі, картини на стінах, різні дрібнички на полицях… Навіть сам легкий аромат чоловічих парфумів, який, здавалося, витав тут у повітрі. 

Зрештою, полежавши в ліжку з півгодини та так і не зімкнувши очей, я вирішила сходити на кухню й випити води. Підійшла до дверей і прислухалась. У квартирі панувала тиша. Мабуть Стас уже спить…

Все одно я не наважилася йти, як була — в майці і коротеньких шортах. Накинула згори той “пеньюар”, як його обізвала продавчиня, зав’язала на талії пояс і вийшла в коридор. 

У кухні світло було вимкнене. Я помацала рукою стіну біля дверей і зрозуміла, що не знаю, де знаходиться вимикач. Якось не звернула уваги раніше, а тепер що мені, всі стіни по черзі обмацувати? 

Вирішила, що вже завтра при денному світлі роздивлюся добре, де ті вимикачі, а поки що навпомацки підійшла до холодильника і відчинила його. Дістала пляшку з водою. Поки стояла і роздумувала, чи пити тут, чи забрати воду до своєї кімнати, несподівано під стелею спалахнуло світло. Я аж очі замружила від раптового дискомфорту.

А коли розплющила їх, то побачила, що біля дверей стоїть Стас і дивиться на мене. Він був майже голий, в одних тільки шортах. Чомусь я не могла відвести очей від його торсу. Він був такий гарний! 

"Стоп, припини витріщатися!  — сказала я собі. — Це некультурно!"

 — Я лежала і не могла заснути, вирішила піти випити води, — швидко промовила, відводячи погляд.