25. Станіслав

 З цієї ролі, нарешті, куплю собі машину... Скільки можна їздити на цих таксі? Раніше я взагалі без проблем користувався громадським транспортом, але зараз мене вже впізнають, тож це не дуже зручно...

Коли ми наблизилися до району Марго, я набрав її.

—Алло? — вона відповіла одразу. 

— Я приїхав, — сказав я. — Кажи будинок, підʼїзд, поверх.

— Та я сама все винесу... — здається, Марго навіть зніяковіла.

— Ну і нащо тобі тягати важке? — я зітхнув. — Обіцяю, я не буду заходити в квартиру. Просто вистав усе під двері, якщо так не хочеш запускати мене всередину... 

— Але...

— Чи ти не хочеш, щоб я знав твою точну адресу? — я злегка сумно усміхнувся. 

Точно, Марго просто не хотіла переступати певні межі, так було й усі ці дні... Треба звикнути і відпустити. 

— Та ні, просто... — вона замʼялась і схоже не знала, що мені сказати.

— Добре, хоча б будинок і підʼїзд скажи, — я намагався говорити якомога спокійніше, але, чесно кажучи, вже був злегка роздратований. 

— Добре, відправлю повідомленням, — пискнула вона і відключилась.

За секунду мобільний повідомив, що надійшло сповіщення. Я назвав водію точну адресу, і вже за хвилину ми були біля потрібного будинку.

Марго не виходила хвилин десять... Я вже навіть почав переживати і хотів набрати її знов, коли вона нарешті вийшла з першого під'їзду. Вся в пакетах, та ще й з коробкою в руках вона виглядала трохи кумедно.

Я одразу вискочив з машини і пішов до неї. Вихопив коробку і пакети.

— О, добре, що взяв, піду за сумкою, — сказала вона і розвернулась до підʼїзду.

— Почекай, я віднесу це і допоможу, не носи важкого, — кинув я їй через плече.

— Але вона не важка!

— Будь ласка, дозволь тобі допомогти, — сказавши це, я пішов назад до таксі. 

Марго рушила за мною. Водій дистанційно відімкнув багажник, а Марго відчинила його, щоб я вклав коробку і пакети. 

Потім вона зачинила за мною багажник.

— Ну що, де там твоя сумка?....

***

Дорогою додому я відчував себе трохи дивно. Сьогодні зранку я вперше за довгий час викликав прибиральницю. Не хотілося, щоб вона знов побачила той безлад, чесно кажучи, мені було соромно за це минулого разу. 

По ходу, я відчував хвилювання. Марго втупилась у мобільний. Мені було дуже цікаво, що ж такого захоплюючого вона там знайшла, але я не став підглядати, бо це якось неправильно. У людини завжди має бути особистий простір, і вона має сама вирішувати, наскільки близько можна підпустити ту чи іншу людину. 

Я теж дістав телефон. Вирішив подивитись, чого там понаписували про нашу пару, бо до цього особливо часу на подібне сьогодні в мене не було. Я ж був на зйомках, за які, чесно кажучи, вже починав хвилюватись. 

Коли ми підʼїхали до мого будинку, я оплатив поїздку, і ми вийшли з таксі. Потім виставили весь «багаж», і водій поїхав.

Марго одразу вчепилась в найбільшу коробку. 

— Так, — я торкнувся долонею її запʼястка. — візьми оці неважкі пакети, а інше я сам. 

— Та я в супері і не таке носила... — злегка розгублено сказала вона. — Не хочу, щоб ти все тягнув сам.

— Але я чоловік, а ти — дівчина, — я усміхнувся. — Моя робота тягати важке, Марго. 

— Що за стереотипи. Раптом ще спину потягнеш, а у тебе зйомки, не забувай. Хіба в тебе нема тієї нової ролі? — спробувала вона перевести тему.

— Вже з пакетами і сумками я точно впораюсь, не хвилюйся, — я продовжував усміхатись.

— Ну добре, — вона усміхнулась мені у відповідь.

***

— Тут так чисто, — здивовано сказала Марго, коли ми нарешті зайшли до квартири. 

— Втомилась? — запитав я, ставлячи коробку і найбільшу сумку на підлогу. 

— Ні, все добре, — вона усміхнулась. 

— Хочеш, прийми там душ, або я зроблю тобі чай. Я, правда, не встиг купити продуктів, ну але там є червона солона риба і сир, в принципі, на сьогодні нам має вистачити. А вже завтра можемо сходити в супермаркет, — запропонував я. — Або можемо сходити в кафе, у мене тут є одне прямо в сусідньому будинку...

Я правда хотів сходити в супермаркет сьогодні, однак не встиг: вже треба було їхати за Марго. 

— Ну, їсти одну солону рибу і сир на вечерю не дуже корисно, — сказала вона. — В принципі, якщо ти голодний, можемо перекусити зараз, а потім швиденько сходити до магазину... 

Вона вписалася в цю квартиру так органічно... На мить мені уявилось, що ми вже так жили... Можливо, вплинув той день, коли я хворів, і вона готувала для мене, а може, взагалі щось інше.... Але в будь-якому разі я почувався на диво комфортно і зовсім не відчував того хвилювання, яке було в таксі. Мені здалося, що Марго зараз на своєму місці. А може, просто, я сам... Я сам нарешті відчув себе на своєму місці, бо вона поруч? Не треба думати про такі речі, бо Марго... Вона може не оцінити. Не хочу, щоб вона відштовхувала мене.