24. Маргарита

Я увійшла до квартири і відразу рушила на кухню, де Віка вже накрила святковий стіл. Навіть шампанське купила. 

— Вітаю, подружко! — вигукнула вона, як тільки почула, що двері відчинилися. — Бачиш, я недаремно тримала за тебе кулачки! 

— З чим ти мене вітаєш? — я знизала плечима. — Маю одні клопоти, і ти також  через мене… 

— Та ну, ти ж маєш радіти, що тепер будеш жити разом із своїм нареченим! А я вже якось справлюся, може, тимчасово візьму іншу сусідку. Але раптом ти захочеш повернутися, то чекатиму на тебе! 

— Не "раптом я захочу", а я неодмінно повернуся, — відповіла я. — Ну, я ж говорила, це не насправді. Поки вийде його серіал, а далі ми вдамо, що посварилися, і роз'їдемось собі тихенько…

— А ти точно цього хочеш? — Віка повернула голову і уважно поглянула мені в очі. — Тільки грати роль, а не бути з ним по-справжньому? Зі мною можеш бути чесною, я ж твоя краща подруга, як-не-як…

— Віко, я думаю, що він досі кохає та Ніколь, — сказала я. — Так що можеш бути спокійна, мені нічого не світить. І взагалі, годі з тим, давай вечеряти, бо я страшенно голодна! 

Віка лише похитала головою, але нічого більше не сказала…

***

Наступного ранку я почала розбирати свої речі. Вирішила те, що не вписується у мій новий образ, залишити поки що у Віки. Не хотілося, щоб Стас знову жартував над моїми улюбленими старенькими речами. Виявляється, я була занадто прив'язана і до цього спортивного костюму з єдинорогом на грудях, і до капців з заячими вушками, до різних фенечок з бісеру, до книг у м'яких палітурках, блокнотиків зі своїми роздумами та нотатками. 

Вирішила забрати у нове життя лише те, що купив мені Стас. Ну і ті речі, які більш-менш вписувалися в новий образ. Те ж, що подобалося мені, колишній Риті, а зовсім не Марго, я залишала позаду. Викинути рука не піднімалася, надто всі ці милі дрібнички були дорогі для мене. Тому я просто спакувала все це у великі пакети з супермаркету і закинула на антресолі. 

Заспокоїла себе, що це не назавжди. Коли наш зі Стасом  контракт закінчиться, я повернуся сюди, і все буде, як і раніше. 

Тепер поглянула на невелику валізу, яка в мене зібралася "на нове місце". Виявилося, що мені терміново потрібен домашній одяг. 

Тому я зібралася й пішла до найближчого магазину. Блукала між стелажами, де були розвішані різні модні новинки. Рука сама тягнулася до м'якенької рожевої піжами, але я відсмикнула її. 

Чи сподобається така річ Стасу? Я похитала головою. Ні, він знову скаже, що в мене поганий смак, і я вибираю такі речі, які б придбала шестикласниця. 

— Вам допомогти? — озвалася симпатична молода дівчина, що стояла за прилавком.

— Так, мабуть, — я знизала плечима. — Я хочу купити якийсь домашній одяг. Ну, халат, капці, нічну сорочку…

— Зараз щось підберемо, — продавчиня підійшла до мене. — Ось домашній костюм, погляньте, який симпатичний, з котиками! 

Мені самій цей костюмчик дуже сподобався, він виглядав таким м'яким і зручним. Але я знову поглянула на нього очима Стаса. Чи вибрав би він для мене таке вбрання? Малоймовірно.

Я простягнула руку і зняла зі стелажа темно-синю трикотажну сукню "на запах". 

— Мабуть, мені потрібно щось таке, — сказала невпевнено. 

— Чудовий вибір! — зауважила продавчиня. — Ось, погляньте ще на нічні комплекти! 

Вона простягнула мені вішак, на якому висіла коротенька шовкова маєчка на тонких бретельках і такі ж шортики. 

Як на мене, спати в такому костюмі було страшенно незручно. Слизький, холодний, ті бретельки, мабуть, заважають, а шортики тиснуть на талію. Я звикла спати в м'яких і комфортних піжамах, але ж треба було відповідати взятому на себе іміджу…

Тому я кивнула:

— Беру! 

— А ось ще до нього дуже гарний пеньюар, погляньте! — з захватом мовила продавчиня, немов вибирала ті речі для самої себе і хвалилася ними переді мною. — Це ніжний бузковий колір, особливо модний у цьому сезоні! А це мереживо виглядає дуже сексуально! 

Я поглянула на куценький халатик із такої ж шовкової тканини, він не мав гудзиків, а зав'язувався лише на пояс. Я б зроду такого не купила, але якби тут був Стас, він би, безперечно оцінив цей шедевр…

— Добре, — я подумала, чи вистачить у мене грошей на все це барахло. Добре, що в гаманці була кредитка, ну нехай, з зарплати розрахуюся. — Мені ще потрібні капці для дому. 

— Ось такі, дуже зручні, на танкетці, — озвалася миттю продавчиня, простягаючи мені  взуття, схоже на те, в якому артистки танцюють пол-данс. 

— А можна з більш зручною підошвою? — попросила я. Все ж навернутися посеред квартири на очах у Стаса не хотілося.

— Так, звичайно, — продавчиня простягнула мені щось, схоже на балетки, оторочені хутром. — Ось останній писк моди. Прямо з Парижу! 

— Давайте їх, — від цього шопінгу у мене заболіла голова. 

Простягнула дівчині кредитку, та провела оплату і попакувала мої покупки, після чого я вийшла з магазину.

І саме цієї миті задзвонив мій мобільний. 

Ледве втримуючи однією рукою пакунки з обновками, намацала у сумці телефон.

— Алло…

— Марго, я через півгодини за тобою заїду, — почувся у слухавці голос Стаса. 

— Добре, — зітхнула я…