23. Станіслав

— Ти....! — Марго стиснула руки в кулаки і дивилась на мене доволі розлючено. Але кричала буквально пошепки і це навіть трохи смішило. — Тобі смішно?! — вона підійшла ближче і вдарила маленькими кулачками мені в груди.

Ми були в гримерній: Маша сказала, що маємо хвилин пʼятнадцять, щоб перевдягнутись, і почала хихотіти, після чого одразу зникла за дверима. 

Коли наші погляди зустрілись, я ковтнув слину. 

— Стасе, ну послухай мене! — Марго знову збиралась вдарити мене, однак я легко перехопив її руки. 

Тепер я тримав її за запʼястки, між нами було якихось сантиметрів двадцять. Коли наші погляди зустрілись, я, несподівано навіть для себе, подався вперед і торкнувся губами її губ, однак Марго відразу відсторонилась.

Поглянула на мене, як на ворога народу номер один. Невже так жахливо цілуватись зі мною? 

— Знаєш, я не жартував, — я схрестив руки на грудях, продовжуючи дивитись на Марго. — Ти мені подобаєшся. 

— Ти просто загрався, — тихо сказала Марго. — Пообіцяй, що я більше не почую нічого подібного. Я не хочу грати в такі ігри. Можливо, ти думаєш, що так мені буде легше зіграти, однак не хвилюйся, я і без цього впораюсь. 

— О так, ти ж хочеш бути актрисою, це твоя головна мета, — я усміхнувся і подивився на неї. 

Точно, я все ще забуваю, забуваю, що це все мало бути просто грою. Пройшло так мало часу, а я так сильно привʼязався до неї. Це неправильно. Треба охолонути, триматись тієї лінії і не думати про інше.

— Так, це моя мета, — вона кивнула. 

— Тоді просто грай свою роль, — хмикнув я. — Виходимо, посміхаємось, тримаємось за руки і все таке. 

 ***

Маша була в захваті від нашої «пари», прямо як і журналісти. Ми дійсно посміхались, тримались за руки і «все таке». Коли підʼїхало таксі, я сів разом із Марго, попрощавшись із Машею. Сьогодні у мене не було зйомок: все перенесли через цю конференцію. Зато завтра мав бути практично пекельний день: працюватиму годин пʼятнадцять, по суті за дві зміни, бо починається активна фаза зйомок серіалу. 

Добре, зйомки мають відволікти мене від думок про це дівчисько. 

Коли ми підʼїхали до її будинку (тепер уже правильного), я знову подивився на неї:

— Я заберу тебе завтра, збери те, що тобі необхідне.

— Я ще не погодилась...

— Ти погодилася, — хмикнув я. — Там, на камери. Тож тепер відповідай за свої слова, Марго. 

— Ти теж відповідай, — вона відвела погляд.

— Що «я теж»? — не зрозумів я.

— Нічого, — тихо додала Марго і натиснула на ручку дверей таксі. — Тоді спишемось чи зідзвонимось завтра. Ти приїдеш після зйомок? 

— Так, — я кивнув. 

Вона теж кивнула, а потім відкрила двері. В цю ж мить я схопив її за запʼясток ближчої до мене руки.

Марго одразу обернулась. У її очах я чомусь читав сум і образу. Чим я її так образив? Невже, своїми почуттями? Ніби я винен, що вона мені почала подобатись. 

— Я піду? — перепитала вона, подивившись на мою долоню на своєму запʼястку.

— Так, — я відпустив її руку. — До вечора, Марго.

— Ага, — тихо сказала Марго і швидко покинула машину. 

— Зараз, почекайте, я гляну, щоб вона зайшла до підʼїзду, — сказав я водієві і продовжив проводжати Марго поглядом.

Коли вона зайшла в будинок, я назвав свою адресу, і ми рушили...

***

Сьогодні весь залишок дня я займався тим, що готувався до зйомок серіалу «Він тебе програв. Ти тепер моя»: до того я кілька днів хворів, потім було це шоу, а вже на завтра треба було знати текст. Хоча насправді, мені не потрібно було особливо вчити самі репліки: кожну сцену все одно знімали маленькими шматками і різними ракурсами, а запамʼятати по три-чотири репліки можна і без вивчення напамʼять. Інша справа, що треба розбиратись в інтонаціях і тому подібному, треба знайти характер свого героя і слідувати йому. Створити саме свій образ Ярослава. 

З перших сцен мені зовсім не сподобався його образ. Здавалось, йому нудно живеться і він готовий творити будь-що, аби хоч якось розважитись.І це при тому, що у нього була можливість отримати буквально все, чого він хотів. Однак чим далі я читав, тим більше розумів, що переді мною все ж не якийсь примітивний владний герой без мізків. Це була доволі складна роль, бо зовні Яр дійсно був типовим мачо і владним героєм, а всередині доволі самотнім чоловіком без друзів, без теплих стосунків з рідним батьком і тому подібне. Однак розкрити його справжнього мала Діна, головна героїня серіалу, саме вона мала стати каталізатором змін... 

За підготовкою до зйомок пройшов практично весь день. Ну якщо не рахувати численних повідомлень від усіх моїх колег по цеху. Після прес-конференції всі раптом почали мені писати і вітати мало не з одруженням, хоча, зрозуміло, що нічого подібного ми з  Марго не казали на самій конференції. 

Вони вітали мене, а я з кожним вітанням все більше сердився... Авжеж, стримано дякував і все таке, однак на душі було не так уже й добре. 

 Ввечері я замовив собі китайської лапші на дім, після чого дочитав увесь сценарій до кінця і ліг спати: завтра мав бути складний день...

***

— Стасе, твоя гра зараз, як би це сказати... — режисер намагався підібрати слова. — Загалом, я не бачу в тобі Ярослава. Хоча на пробах ти впорався з роллю... Можливо, у тебе щось трапилось? Чув, що ти зʼїжджаєшся з дівчиною, у вас все нормально? 

І цей туди ж... 

Я ледве поборов бажання зітхнути. Замість того вичавив із себе усмішку.

— Так, саме сьогодні маю забрати її з її квартири, — сказав я. — Можливо, трохи нервую. 

— А, ну тоді все зрозуміло, — він широко усміхнувся. — Ех, молодість! Якщо все так, то вже завтра на зйомках подібних проблем не буде. А сьогодні ми тоді познімаємо проміжні сцени, де Яр іде та тому подібне. Ноги, руки, годинник, ну сам розумієш, перебивки між сценами. Годиться? 

— Так, дякую... 

Ну що ж, із цим я точно впораюсь. Сподіваюся, що до завтра вийде взяти себе в руки, щоб не запороти роль…