21. Станіслав

Я знову не міг відвести погляду. Так не мало статись... Чому... Вона просто хоче грошей, ця вся любʼязність і погляди, в цьому нема нічого справжнього. Та й я сам... Це мало бути просто парі, парі і не більше. Я просто хотів провчити Ніколь.... 

Як загіпнотизований, я простягнув долоню до її щоки. Торкнувся кінчиками пальців, подих перехопило... Але саме цієї миті таксі зупинилось, і коли це сталось, Марго одразу ж відсторонилась, злегка почервоніла і відвела погляд. 

— Приїхали, — мовив таксист, остаточно зіпсувавши момент. 

— Дякую, — буркнув я, дістаючи гроші...

***

— А вона симпатична, — здивовано скзала Маша після того, як ми провели Марго до візажиста і покинули ту кімнату.

— Авжеж симпатична, — я зітхнув. — А ти думала, моя дівчина буде несимпатичною? 

— А чому тоді такий незадоволений? — вона усміхнулась. — Чи ти хвилюєшся? Не хочеш показувати її публіці? Боїшся, що хтось відіб'є? 

— Що за дурниці, — хмикнув я. — Марго тільки моя...

— Ого! — з захватом вимовила Маша.

— Просто мовчи! — шикнув я на менеджерку, озираючись навсебіч. 

Невже я дійсно сказав щось подібне... Невже я сказав це прямо тут і зараз.... Тепер же очевидно, що я вже нерівно дихаю до неї... 

— Та гаразд, нащо приховувати такі почуття! Тим паче, вже сьогодні ви заявите про них на всю країну! — енергійно продовжила Маша. — Пощастило ж цій мишці! Прямо попелюшка, яка знайшла принца, котрий зробить з неї справжню принцесу! В неї дійсно хороші природні дані, це одразу видно. 

Я просто кивнув: продовжувати цю розмову зовсім не хотілось.

Насправді я був злегка засмучений через ті думки, які так невчасно виникли під час дороги сюди. 

Мені треба було абстрагуватись від Марго і від думок про неї. Все ж, для неї це просто заробіток, не можна забувати про це... 

Маша, побачивши, що я не реагую, зітхнула. 

— Стасе, я піду перевірю, чи нормально йде підготовка. Сиди тут, в гримерці, нікуди не йди. Не хочу, щоб якийсь журналюга виловив тебе ще до конференції, — серйозно сказала вона. 

— Добре, — я кивнув.

Маша теж кивнула, після чого попрямувала до виходу. 

Я присів на стілець недалеко від дверей до гримерної і дістав телефон. Так як це не вечірній макіяж, мають впоратися десь за годину...

Я погортав стрічку новин, знову побачив нашу з Марго фотку, в статтях, які не були видалені. 

Все ж ми гарно виглядали разом. 

Я піддався якомусь незрозумілому пориву і зберіг собі це зображення на телефон. Певно, ми взагалі мали б пофотографуватись і виставити ці фото в соцмережах. 

Може, зводити її на побачення... Під приводом фотосесії. 

Я усміхнувся своїм думкам і саме в цей момент двері з гримерки вічинилися

Мій погляд був прикутий до Марго. Серце закалатало, певно, вдвічі швидше, коли я побачив її... 

З макіяжем вона ніби стала сяяти зсередини, хоч і все ще відводила погляд. 

Я буквально підскочив з місця, коли вона зробила крок мені назустріч. 

— Стасе, з тобою все гаразд? — запитала вона злегка стурбовано, таки подивившись на мене і знов заправивши пасмо волосся за вухо. 

— Так, усе добре, — я ковтнув слину. — Ти дуже гарно виглядаєш. 

— Ага, — вона кивнула, ледь помітно зітхнувши і знову відвела погляд. 

Навіть у такому вигляді вона продовжувала бути собою. Вона не зірка, а звичайна дівчинка. Яка ще не звикла до таких поглядів і знаків уваги. 

Хоча, я маю визнати, що такі знаки уваги і погляди мені взагалі невластиві... Я думав, що після Нікі мене вже ніхто не зможе так сильно зацікавити. 

Треба зупинитись... Припинити думати про неї. Це мала бути просто гра, не більше. А я, схоже, загрався. 

— Стасе, Марго, ви готові? — до коридору мало не вбігла Маша. — Нам вже час іти...

***

Ми сиділи за столом: я по центру, ліворуч Марго, праворуч — Маша.

Перед нами було близько тридцяти пʼяти-сорока журналістів. 

Краєм ока я побачив, що Марго поклала руки на коліна. За столом цього було не видно всім тим журналістам, але мені... Мені було видно. Її долоні тремтіли. Вона переживала? 

Хотілося трохи втішити її, тому я обережно торкнувся кінчиками пальців її долоні. 

— Що ж, тепер ми можемо почати. Задавайте питання в порядку черги, по одному питанню від людини...

Спочатку задавали нормальні питання типу, коли і як ми познайомились, яким було наше перше побачення і тому подібне, але потім, коли дійшла черга до одного з журналістів, він видав:

— У мене питання до Маргарити. В моєму виданні ми навели довідки і дізнались, що ви провалили вступ до Карпенка-Карого. Зізнайтесь чесно, ви зустрічаєтесь зі Стасом заради вигідної ролі, яка зможе відкрити вам шлях до шоу-бізнесу? 

Моя рука в цю мить, здається, здригнулась. Я ж знав відповідь на це питання, знав, що вона всього лише грає, і знав, що тут вона має сказати протилежне, але від цього чомусь ставало якось тяжко на душі...