17. Станіслав

Коли побачив, що хтось спрямував на нас фотоапарат, у голові миттєво зʼявився план, і я зробив те, що зробив. 

Чомусь, коли цілував її, серце почало битись частіше. Так не мало бути... Марго не відштовхнула: напевно, була надто  шокована. А я майже одразу відсторонився.

— Ми ж домовлялися... — ледь чутно прошепотіла вона. 

Коли наші погляди зустрілись, я знов подався вперед, до її вуха:

— Здається, хтось нас фотографував, — пояснив я їй. — Пробач, не став пояснювати, щоб твоя реакція не була надто бурхливою.

— Зрозуміло, — кивнула вона, коли я знов відсторонився. 

— Сподіваюсь, ти не сердишся? — перепитав я трохи стурбовано. — І ще одне... Можна, я візьму тебе за руку? Поки за нами все ще спостерігають.

Марго спочатку відкрила рота, потім закрила його і кивнула. 

Я переклав всі пакети з покупками в одну руку, це було, правда, не дуже зручно, однак інакше взяти її за руку у мене б не вийшло.

Я торкнувся долонею її руки і переплів наші пальці. 

Марго почала дивитись кудись собі під ноги і ми нарешті рушили далі, до її будинку.

Йшли мовчки, вона на мене зовсім не дивилась. 

Коли ми дійшли до групи пʼятиповерхівок, Марго уповільнила темп. 

— Марго, все добре? — в моєму голосі, певно, знов звучала стурбованість. 

— Я не дуже хочу, щоб ти проводжав мене аж до підʼїзду, особливо, якщо за нами дійсно слідкував якийсь журналіст, — вона зазирнула мені в очі. 

— А якщо не «особливо»? Чому ти від початку була так проти? — я не відводив погляду. 

— Все ж, у мене є певні кордони, Стасе, ти маєш їх поважати, — продовжила вона. 

— Добре, — я зітхнув. — Що ж, я не можу змусити тебе чи щось таке... Проведу до того будинку, — я кивнув в сторону одного з будинків. — Зайдеш в один із підʼїздів, побудеш там, а потім вийдеш і підеш до себе, це ж недалеко, правильно? 

— Так, — Марго кивнула. 

— Значить, зупинимось на цьому варіанті, — я трохи стиснув її долоню в своїй руці і ми попрямували до вказаного мною будинку.

Коли підійшли до першого ж підʼїзду, зупинились перед дверима.

— Це був хороший вечір, я радий, що провів його з тобою, — я усміхнувся і знову подався вперед, до її вуха. — Я чмокну тебе в щоку, можна? 

— Угу, — тихо сказала Марго. 

Я усмхінувся і торкнувся губами її щоки, після чого одразу ж відсторонився. 

— Не виходь ще хвилин десять після того, як я піду, — сказав я. 

— Добре... 

Вона знов кивнула, а я тим часом вручив їй всі пакети.

— Дивись не надірвись, — я усміхнувся, побачивши, як вона мало не нижчою стала від ваги всіх тих пакетів. 

— Дурень, — Марго показала мені кінчик язика і усміхнулась. 

— Що за дитячий садок, — я продовжив усміхатись, все ж із Марго було доволі весело.

— Добре, я піду, — таки сказала вона. — До завтра, чи до коли там... — На цих словах вона розвернулась і пішла до підʼїзду.

— До завтра, — сказав я їй вслід, а потім  пішов назад, до таксі...

***

Настрій був доволі хорошим, аж допоки я не зайшов додому і не побачив трикляту заколку. Вчора мені так і не вистачило сил віднести її хоча б до підвалу, а зранку перед роботою я її просто проігнорував...

Я підійшов ближче і взяв заколку до рук. Настрій впав зі ста кудись в нуль чи навіть в мінус. 

Треба просто віднести її вниз... Ніколь, ну чому ти переслідуєш мене? Я вже тебе відпустив... Відпусти і ти мене, добре? 

Я пішов до дверей, але все ж зупинився прямо перед ними.

Гаразд, віднесу завтра...

Я зітхнув, роззувся, зняв верхній одяг і пішов до спальні. Поклав заколку в тумбочку біля ліжка, запхнув вглиб ящика, а потім завалився на ліжко прямо в одязі. 

Можливо, мені варто змінити квартиру... Хоча, чому це я маю її змінювати? Мені тут зручно, я звик жити саме тут. 

Так, я не буду змінювати квартиру просто тому, що тут жила Нікі. Точніше тому, що тут ми з нею жили разом. Мені тут зручно, я не буду зʼїжджати...

***

Коли прокинувся наступного ранку, перш за все перевірив інтернет: було цікаво, чи зʼявиться там наше фото. 

І я не прогадав, фотографія дійсно зʼявилась.... І не тільки вона. Купа статей, у яких «таємничу дівчину» називали то моєю дівчиною, то нареченою, а раз... Чорт, сподіваюсь, Марго не прочитає цю статтю.

Я одразу ж натиснув «поскаржитись» і написав у модерацію сайту, щоб статтю, де Марго називали непристойними словами, видалили.

Після цього подивився на виклики: там вже виднілися п'ять пропущених, хоча зараз була всього восьма ранку. Дзвонили моя менеджерка, режисер, а також Саня... 

Я вирішив почати з менеджерки... 

Що ж, вони всі вимагатимуть пояснень. Ну, окрім Сані...