12. Маргарита

— То, мабуть, моєї колишньої дівчини, — сказав він після короткої паузи. 

— Та мені все одно, — я махнула рукою. — Хоч колишньої, хоч теперішньої. Можеш нічого не пояснювати. Тільки подзвониш завтра, скажеш, чи не передумав ще мене наймати. Бо, може, сьогодні роздивився, що я не така, як тобі треба, а сказати прямо не хочеш, щоб я не образилася. То кажи, нічого страшного…

Він стояв і дивився на мене, злегка піднявши брови. Ну точно для якогось кіно цей погляд репетирував. Не може навіть тут вести себе, як нормальна людина! 

— Чого це я мав змінити своє рішення? — спитав зрештою. 

— Ну, може, думав, що я мила і ніжна квіточка, яка буде тобі усміхатися і кліпати війками на твої акторські прийомчики? А я не ведуся на них. Отак от.

— Марго, ти спеціально вирішила мене позлити? — спитав він. — Хвору, нещасну людину? І не соромно тобі? 

І знову усміхнувся жалібно так. Маніпулятор, він мене вибішував! Ні, щоб якось знітився при згадці про ту заколку, хоча, чому він мав якось так реагувати? Хто я йому така? 

— Все, бувай! Завтра зранку я маю йти звільнятися з роботи, то в тебе буде останній шанс передумати, якщо до восьмої ранку ти не даси відміну, я піду і звільнюся! 

— Іди , іди, — він махнув рукою. — Чекай, я не про те, щоб ти зараз ішла, а про завтрашнє звільнення. Он таксі вже зараз під'їде…

Цієї миті йому якраз зателефонував таксист, а я подумала: чому б і ні, платить же він. То й проїдуся, як біла людина. 

Чесно кажучи, коли я сідала в таксі, в голові зринула думка: а раптом Стас справді передумає? Вирішить, що така хабалка, як я, не годиться на роль нареченої. Навіщо я молола язиком усю ту дурню? 

Насправді я просто ніяковіла поряд із ним. Він такий гарний, стильний, талановитий, впевнений у собі, а я почувалася повною дурепою. Тому й поводилась безцеремонно, можливо, в глибині душі, хотіла, щоб він відмовився від цієї задумки? Щоб вибрав якусь іншу дівчину, таку ж саму інстаграмну, вишукану, яка б вписалася у його життя і яку б йому не довелося перекроювати на власний смак? 

Але тепер я боялася, що через власну нерозважливість знову втратила шанс стати актрисою. Адже я могла прикинутися наївною дурепою, типу тієї Діни з його фільму. Я можу зіграти яку завгодно роль, тільки як йому це донести? 

Боролася із сумнівами, хотілося набрати його номер і сказати: я не така насправді. Не відмовляй мені! 

Але побила себе по руках і сховала телефон під подушку. Щоб коли він зателефонує зранку і скаже, що я йому не підходжу, одразу взяти слухавку, і тоді все стане на свої місця. І мені буде спокійніше…

Але він не зателефонував. 

Тоді я сама написала йому смс: "Все, тепер ти зобов'язаний бути моїм нареченим. Маргарита".

А потім додала: " Я сьогодні не можу піти на шопінг, вибачай. Давай завтра"

***

— Блін, ну, Ритко, так нечесно, не йди! 

Я виставлялася своїм "колегам" по суперу, тепер уже колишнім. Сиділи в невеликому барі і точили ляси. 

— Ні, я ж кажу, треба робити кар'єру, — сказала суворо й обвела їх поглядом. — Ви теж не засиджуйтесь в супері, бо що там хорошого? 

— Мені нормально, — сказала Лора, теж касирка. — Хоча я б пішла в якийсь бутік, там краще…

— Ото краще в бутік, там хоч одягнешся зі знижкою, — хмикнув Паша, охоронець. 

— А ти десь у нічний клуб "вишибалою",  — запропонувала йому я. 

— Я не проти, буду там дівчат кадрити, — він широко усміхнувся. 

— Ну о'кей, всіх розподілила, а ти сама хоч куди? — допитувалася Лора. 

Я й досі їм не сказала про те, чому йду з супермаркету. 

Дивилися на мене і дружно чекали відповіді. 

— У мене закохався відомий актор, — урочисто сказала я. — Дивилися "Таємниці старого Львова"? 

— Я дивилася, — затараторила ще одна касирка, Люда.  — Там такий гарненький головний герой! 

— Ото він і є. Стас Гордієнко, — я кивнула. — Тепер хоче, щоб я пішла з роботи і повністю присвятила себе світському життю. 

— Та ну, заливаєш, — Паша не повірив, і, схоже, дівчата були з ним солідарні.  — Мабуть, мама з татом таки змусили тебе повернутися до села. 

— Не хочете — не вірте, — з досадою промовила я. — Але скоро самі в усьому переконаєтесь. Я стану зіркою! Тоді передам вам привіт із телевізора… 

Вони дружно розреготалися. 

— Ото ж треба таке придумати, — Паша аж пивом поперхнувся. — Зіркою стане! Насмішила! 

— Все, я пішла, — я підвелася з-за столу. — Пора мені, бо завтра йду на шопінг. І до косметолога з перукарем. Потім, може, колись загляну до вас. 

— Марго, — раптом спитала несміливо Люда. — А може, ти й мене десь в кіно прилаштуєш? Ну там, хоча б якимось костюмером, чи ото як дівчина такою штукою хлопає і каже: дубль один! 

— Я спробую, — поважно сказала я. — Але нічого поки що обіцяти не можу. Чао! 

З цими словами повернулася та попрямувала до виходу.