10. Маргарита

У супермаркеті я підійшла до стелажів з різними готовими стравами і критично все оглянула. Хтозна, які тут терміни придатності, переклеїти етикетку не проблема. І взагалі, як це все готували, з яких продуктів і якими руками?

Ні, краще я куплю курку і зварю сама бульйон. Коли я хворіла, мама завжди готувала курячий бульйон. Додам туди часничку, зелені… Відчула, що рот наповнюється слиною, адже я сама встигла зголодніти. Тож, недовго думаючи, накидала до корзини різних продуктів —  окрім всього, що необхідне для супу, поклала ще мед, лимон, імбир, сушену ромашку для чаю, заморожену малину…

Треба серйозно зайнятися станом здоров’я свого підопічного, адже на нього самого розраховувати не доводиться, він у справах лікування такий же безпомічний, як і більшість чоловіків… А не дай Бог, дужче захворіє, хто тоді про мою роль у кіно домовлятися буде? Ні, я про нього потурбуюся, аби швидше одужав…

З такими думками повернулася назад, піднялася ліфтом на дев’ятий поверх, відчинила двері. 

— Марго, це ти? — почула захриплий голос Стаса. 

 — Ну я, а хто ще? — я зазирнула до нього в кімнату. — Можеш ще полежати, я вирішила сама зварити тобі суп. 

 — Та не треба було… — почав він, але я сказала, що готові страви із супермаркету  не вселяють у мене довіру, і я зацікавлена, щоб він був живий-здоровий і вчасно платив мені зарплату.

Стас усміхнувся. Виглядав уже не таким блідим, ну нічого, може, поїсть, то ще краще йому стане. 

 — Ти лежи, я зараз принесу тобі чаю з малиною, — сказала я. — А коли суп буде готовий, покличу.

Він кивнув і заплющив очі. 

Я пішла на кухню, помила м’ясо й овочі, закинула в каструлю, залила водою й поставила на вогонь. Тоді вирішила, щоб не бити байдики, поки бульйон варитиметься, трохи прибрати. 

Перемила посуд, протерла стіл та холодильник, вивантажила туди куплені продукти. Тим часом і чайник закипів, тож зробила чаю й віднесла Стасу. 

 — Пий, поки гарячий, — наказала я. 

Він слухняно взяв чашку і почав пити.

Я озирнулася по кімнаті. Тут панував безлад, на кріслі валявся одяг, на тумбочці біля ліжка стояли чашки, на підлозі  прямо на килимку розкидані якісь папери. 

 — Що це в тебе тут? — я підняла  один аркуш і почала читати:

“ Діна. А це у вас холодильник? Можна я продукти покладу? 

Ярослав. Я рідко їм вдома. Не люблю готувати.

Діна. О, я теж не люблю! Якби мала багато грошей, то харчувалася б виключно в ресторанах! 

Ярослав.  Але, на щастя, їх у тебе не багато, бо ти б усі проїла.

Діна. Так, я ще та марнотратниця! Хочете бутерброд? 

Ярослав думає кілька секунд, дивиться на сир і ковбасу  в руках Діни, а потім киває головою.

Діна. Тоді я ще й чаю заварю. Я взяла ось такий, з бергамотом. Бо, якщо чесно, отой ваш, що двадцять разів заварюють, мені не дуже сподобався…

Ярослав.  Мені більше буде.”

 — Це сценарій серіалу, де я знімаюся, — сказав Стас. 

 — Якась вона прибацана, ця Діна, тобі не здається? — я знизала плечима, рівненько складаючи аркуші сценарію та поклала їх на тумбочку. Тоді взяла порожні чашки, поглянула на купу одягу на кріслі, але не наважилася його чіпати. Має бути в людини якийсь особистий простір. Хай сам прибирає. 

 — А там, у вашому серіалі, немає якоїсь вільної ролі, для мене? — спитала вкрадливо. 

 — Я дізнаюся у режисера, — він знову закашлявся. 

 — Ну добре, допивай чай, зараз буде бульйон. 

***

Повернулася на кухню і продовжила прибирання. Не скажу, що я велика любителька чистоти й порядку, у нас більше Віка по цих справах. Але відчувала відповідальність за свою нову роботу. Чесно кажучи, не уявляла, що має робити наречена, окрім того, щоб кудись виходити зі своїм хлопцем. Мабуть, і турбуватися про свого нареченого, коли той хворіє, також? Тоді буду справно виконувати свої обов’язки.

Коли підмітала, з-за холодильника вимела жіночу заколку для волосся. Взяла двома пальцями і стала роздивлятися. До заколки причепилося кілька довгих волосинок світлого кольору. О, ну так, йому ж подобаються довговолосі блондинки! Цікаво, чому він не запросив на роль своєї нареченої власницю цієї заколки? Думаю, вона б підійшла ідеально!

Чомусь я роздратувалася. Спершу навіть думала відправити знахідку в сміттєве відро, але потім опам’яталася й обережно поклала її згори на холодильник. Хай сам розбирається. 

Бульйон уже був готовий. Насипала в миску, аби трохи охолонув, і пішла кликати Стаса до столу.

Зайшла до кімнати й побачила, що він спав. Лежав із заплющеними очима і усміхався уві сні, як маленький. Шкода було його будити, але надворі вже темніло,  мені пора було додому. Я підійшла ближче до його ліжка і торкнулася Стасового чола, воно вже не було гаряче. Видно, температура спала.

Тієї ж миті він розплющив очі і з подивом поглянув на мене.

Я тут же прибрала руку і насупилася.

 — Досить спати, бо суп остигне, — сказала суворо. — Ходи їсти, а мені вже пора додому...