8. Маргарита

Мені не сподобалося, що він такий прискіпливий. Про батьків хоче знати, може йому ще автобіографію в трьох примірниках написати? З довідками про відсутність судимості та психічних захворювань? 

— Якщо я тобі не підходжу через те, що з села, то так і скажи, — я обвела поглядом його кухню. Ремонт непоганий, але порядок можна було б і краще навести. У раковині стояли брудні чашки, на плиту щось, видно, недавно збігло. Молоко кип'ятив,  чи що? Та й виглядав не кращим чином, мабуть, застудився тоді, це ж треба до такого додуматися — ходити в мокрому одязі. 

— Не має значення, звідки ти, — сказав Станіслав. — Ну, правда, у тебе якась своєрідна говірка…

— У нас всі так говорять, і нічого, — пирхнула я. 

— Але тоді не дивуйся, що знову провалишся при вступі. В актора має бути чітка дикція і правильна мова. 

— Угу, а ще знайомі в приймальній комісії, — я кивнула головою. — Гаразд, досить про мене, я б хотіла більше дізнатися, в чому полягатимуть мої обов'язки. 

Він витер носа носовичком і відпив ще чаю. 

— Ну, ти маєш ходити зі мною на різні вечірки, світські заходи, прем'єри фільмів… Ще можуть бути якісь фотосесії, або статті для преси…

— Про мене напишуть у газетах? — насторожилася я. 

— А може, ще запросять на якесь телешоу, чи, там, конкурс краси…

— Я буду брати участь у конкурсі краси? — здивувалася я. 

— Не думаю, — він скептично оглянув мене з голови до ніг. — Хіба що в чомусь типу "Від селянки до панянки"...

— Ну, знаєш, — я ображено скривилася, — це негарно —  спершу витягти з мене інформацію, а потім тицяти носом, що, мовляв, я неосвічена селянка. 

— А ти подивися на себе у дзеркало, — сказав Стас. — Навіщо ти намалювала такі брови? 

— Чим тебе не влаштовують мої брови? 

— В тебе русяве волосся, а брови широкі і чорні, це неприродно виглядає. І ще помада кольору "вирвиоко"...

— Зараз усі дівчата так фарбуються, — невдоволено відповіла я, поглядаючи у дзеркало, що висіло на стіні. — Відкрий Інстаграм, і подивися, якщо не віриш! 

— І одяг у тебе якийсь дивний, — продовжував він, ніби й не чув мого обурення. — Оцей спортивний костюм з єдинорогами, тобі його в сьомому класі, мабуть, купили? 

— В одинадцятому… — я скривилася. — А яке це має значення? Що хочу, те й одягаю. На себе подивися оно! 

— Але я вдома, — відповів він. — А як зберуся кудись вийти, то одягнуся нормально. Щоб, якщо десь мене випадково сфотографують папараці, то ці фотки не потрапили б до якоїсь "жовтої преси".

— А мене ніхто не фотографує на вулицях, — знизала плечима я.  — Тому можу ходити в чому завгодно! 

— Коли ти станеш публічною особою, то фотографуватимуть, — пригрозив він.  — І напишуть на якомусь сайті-пліткарці: "Наречена Стаса Гордієнка одягла таку коротку спідницю, що ми сфотографували її нижню білизну. Фото додаються".

— Ну за це можеш не турбуватися, — я задерла носа. — Не люблю міні, я переважно в штанах ходжу. 

— А доведеться міняти гардероб, — він  простягнув руку і поторкав моє волосся. — І зачіску теж. 

— Нормально! — обурилася я. — Зразу ти про це нічого не говорив. 

— Просто зараз модне довге волосся, а ти б ще під хлопчика підстриглася.

— Ну то й що, мені носити перуку? Де я тобі візьму довге? 

— Ну, зараз можна все наростити. Вії, нігті, волосся…

— А сенс? — я похитала головою. — Довгі нігті мене бісять, я нічого не зможу з ними робити. Та й у магазині не дозволяють…

— А хто сказав, що ти маєш далі працювати в магазині? 

Я здивовано вирішилася на нього. 

— Ну… я думала, що просто у вільний час буду десь з тобою виходити, а так працюватиму, як і раніше…

— Маргарито, не говори дурниць! Ну уяви, як тебе почнуть впізнавати покупці і всі інтернет-ресурси почнуть писати, що Гордієнко такий жлоб, що його наречена мусить працювати касиркою! 

— Ну окей, але де я, по-твоєму, маю працювати? — не зрозуміла я. — Мені ж жити на щось треба! Квартплату вносити! 

— Будеш працювати моєю нареченою, — він встав з-за столу  і пішов до кімнати. Повернувся звідти з якимось аркушем паперу і ручкою в руках. — Ось я підготував контракт. Звичайно, він не завірений нотаріусом, але якщо ти захочеш, то зареєструємо його, як належить. Думаю, що зараз ти його прочитаєш і підпишеш, і тоді вже я офіційно буду платити тобі зарплату. Згодна? 

Я простягнула руку і взяла документ. Почала читати. 

— Ти забув одну річ, — сказала суворо, коли дійшла до останнього абзацу. 

— Що саме? 

— Ми домовлялися, що ти не вимагатимеш від мене інтиму. 

— Ну так, зараз відредагую.

— І ще додай, що я не згодна робити пластичні операції. 

— З чого ти взяла, що я змушу тебе це робити?  — здивувався Стас.

— Ага, ми ще ледве знайомі, а ти вже зібрався мені все понарощувати. Так-от, знай, ніяких уколів чи операцій робити не буду!