7. Станіслав

Я сам сказав їй приїхати в будь-який час, але тепер жалкував. Весь ранок і день ходив туди-сюди, ніби в передчутті її приходу, нічого не міг робити. Крім того, боліло горло і голова, я взагалі був в не найкращому стані. 

Коли час перевалив за третю, я вирішив прилягти і трохи відпочити. Скинув штани, лишившись лише в боксерах та футболці.

Тільки торкнувся подушки головою, одразу заснув.

Мені, здається, навіть щось снилось, однак різкий дзвінок у домофон змусив стрепенутись.

Я підскочив з ліжка і мало не підбіг до домофону.

— Алло... — сказав захриплим голосом. — Хто там? 

— Це Марго, я прийшла, — почув я знайомий голос дівчини із супермаркету.

— Девʼятий поверх, — сказав я, натискаючи на кнопку «відчинити двері». 

Почув типове пілікання при відкритті дверей і усміхнувся. Потім глянув на своє обличчя в дзеркало: вигляд знов мав не найкращий. Щось я перед нею завжди, як якийсь лох. 

Я усміхнувся.

А в принципі, яка різниця. Вона ж мені не дівчина чи ще хтось. Вона просто попрацює на мене. Чому це я маю ще й старатись просто для неї...

Не встиг я обдумати все це, як в двері подзвонили.

І тільки тепер я зрозумів, що стою перед дверима тупо в боксерах і футболці.

Чорт.

— Марго, хвилину, — сказав, і не давши їй і слова сказати, швидко пішов з передпокою до спальні.

Розкрив шафу, швидко дістав джинси, натягнув на себе і пішов назад, до дверей. 

Одразу ж відчинив їх.

Наші погляди одразу зустрілись. Красива. Все ж, вона дуже красива....

— Досить витріщатись, — не надто любʼязно сказала вона, проходячи до квартири. 

Роздивлялась все навкруги, зовсім не знітившись.

Потім подивилась на мене. 

— У тебе ширінка розстібнута, — сказала, тикнувши пальцем саме в сторону моєї ширінки.

— Чорт, — я одразу ж застібнув її. — Давай я допоможу з курткою, — я простягнув руки до її куртки, однак вона відсахнулась.

— Ні, дякую, мало що ти тими руками робив, — Марго усміхнулась і сама зняла куртку. — Куди тут вішати? — сказала, ніби говорячи сама з собою, а не зі мною.

Сонний я так і не встиг відповісти, бо вона озирнулась і сама повісила куртку на вішалку. 

— Ходімо на кухню, — сказав, позіхаючи і прикриваючи рота. 

— Угу, — вона кивнула, і ми пройшли на кухню...

***

— Загалом, ми будемо вдавати, що зустрічаємось, — сказав я, знов відпиваючи чаю.

— Ну, це я зрозуміла, — вона кивнула. 

— Треба познайомитись трохи краще, щоб нас не розкусили, — я зазирнув їй в очі. — Тому ти маєш розказати мені про себе, — на цих словах я закашлявся. — Блін, пробач. Це незаразно, — одразу попередив я, беручи до рук чашку і відпиваючи ще ковток теплого напою. 

— Ти взагалі як, лікуєшся? — раптом запитала вона.

— О, не переживай, це швидко пройде! — я усміхнувся. — На мені все заживає, як на собаці. 

— Та я не переживаю, — хмикнула Марго, посміхнувушись. — Хлопці завжди такі, якась дурість в голові. 

Вона виглядала не дуже дружелюбно налаштованою і на секунду я знов подумав, що може все ж таки дарма все це затіяв... Може в мене дійсно дурість в голові... Але потім до мене дійшло... Вона доволі майстерно переводила тему з однієї на іншу. Це доволі важка навичка... І дуже корисна для актора. 

— Давай, коли ми гратимемо пару, ти будеш трохи любʼязнішою, — я зітхнув, повертаючи розмову в необхідне річище. — Тож... — я зазирнув їй в очі і схрестив руки на грудях. — Розкажи мені про себе. Почни з загальних фактів. 

— Яких ще загальних фактів?... — перепитала Марго.

— Ну, там, типу, звідки ти, твоя мрія, щось, що має знати твій хлопець, бо я ж відтепер твій хлопець, — серйозно сказав я, дивлячись їй в очі. 

— Я з села, мої батьки працюють вчителями, батько викладає математику, а мати — англійську, — вона усміхнулась. — Вони і мене хотіли зробити вчителькою, хотіли, щоб я повернулась до села, працювала з ними, і навіть замінила маму, коли вона піде на пенсію. Ну це, якщо я не зможу втриматись в столиці. 

— А ти... Ти вчишся на викладачку? — я був злегка спантеличений. 

— Не всі такі везунчики, як ти, Стасе, — хмикнула вона, зазирнувши мені в очі. — Тобі ж, напевно, батьки допомогли поступити на акторський... Там практично неможливо зачепитися без звʼязків та домовленостей... От і я... Не поступила. 

— Тобто, ти ні на кого не вчишся? — перепитав я. — Ти маєш казати правду. Краще вона спливе зараз, ніж десь потім. 

— Так, — вона кивнула, говорила дуже спокійно. — Я була першою в списку на доукомплектування на бюджет, але місце так і не зʼявилось, хіба що могли взяти на контракт... А грошей на контракт у мене немає. 

Сумно було чути цю історію. 

— А що твої батьки? Ти їм сказала?.. — запитав я.