6. Маргарита

Це все було дуже несподівано і нагадувало прямо якусь сцену із фільму. Хіба таке буває в житті? 

Ні, ну справді, я увесь день чекала, що він прийде, але Стас так і  не з'явився. Не позвонив, втім, він же й не записував мій мобільний. Та він мабуть навіть прізвища мого не знав, щоб, наприклад, знайти і написати мені в соцмережах. Знав лише ім'я і місце роботи. 

Мабуть, то був всього лиш жарт — думала я, коли здавала зміну і виходила з приміщення супермаркету. Ех, даремно я сподівалася, з мене просто поглузували, навіть в інтерв'ю згадали, щоб правдоподібніше було, а насправді ніхто не збирався сюди приходити…

З такими розчарованими думками я стояла біля входу і чекала на автобус.

А я вже розмріялася, що мені дадуть роль…

***

Та цієї миті  неподалік від мене зупинилося таксі, і з нього вибрався Стас. Він виглядав трохи дивно: одяг був  мокрим, немов він тільки що побував під дощем, волосся також вологим. Але ж надворі стояла ясна погода, хоч вечір і був прохолодним. 

— Я прийшов, — сказав він, наблизившись до мене. — Ти обіцяла, що якщо прийду, якщо скажу ті слова з екрану, ти погодишся, памʼятаєш? 

Я тільки очима кліпала, не в змозі вимовити жодного зв'язного слова. 

Потім спромоглася все-таки сказати:

— Я думала, що це все жарт…

— Ні, я говорив і говорю серйозно, — він, здавалося, добре змерз. — Все, що ми тоді вирішили, залишиться в силі. Звісно, якщо ти сама не передумала…

— Я… не знаю, — розгубилася я. — А що мені треба буде робити? І чи можна це сумістити з працею у супермаркеті? 

— Ні, з супермаркета тобі доведеться розрахуватися, — сказав він. — Я платитиму тобі зарплату… Скільки ти тут отримувала? 

Я назвала суму, а він презирливо скривився. 

— Щось геть небагато за таку важку роботу! Зможу платити тобі вдвічі більше, якщо будеш виконувати мої побажання. 

— А хтозна, які в тебе там побажання, — не витримала я. — Може, вони ще мені не підійдуть? 

— Нічого особливого, я ж казав, — він нетерпляче знизав плечима. — Це все буде для преси. Хай познімають і поописують моє життя, те, чим я займаюся, з ким спілкуюся. А ти будеш мене супроводжувати на різні заходи, вечірки, свята. Ну і просто "світитися" в соцмережах разом зі мною. Вигадаємо цікаву історію…

— Яку? — з недовірою спитала я. 

— А ти розкажи трішки про себе, я й придумаю, як краще цю інформацію адаптувати під наш задум. 

— Ну, я не знаю, — я дійсно була дуже здивована. Чому він не вибрав для цієї ролі якусь актрису, чи студентку, а зупинився на моїй кандидатурі? 

— Втім, якщо ти не бажаєш, то я ж тебе не змушуватиму, — сказав Стас трохи втомлено. — Вибач, у мене сьогодні був дещо важкий день, з самого ранку на зйомках, от тільки зараз зміг вирватися. Одяг мокрий у мене, бо не було часу перевдягатися. Спішив, щоб тебе ще тут застати…

Мені стало трохи незручно.

— Ой, ти, мабуть, змерз, — сказала я. — Сьогодні досить холодно, а ти так легко одягнений.

— Ну то що, ти погоджуєшся? — спитав він. 

— Ну, я можу спробувати … Але раптом не вийде, то тоді пошукаєш когось іншого. 

— Чудово! — він зрадів. — Тоді завтра розрахуєшся з роботи і прийдеш до мене додому, я зараз адресу напишу…

Я насторожилася. 

— Додому? Навіщо? 

— Ну, нам незручно буде обговорювати деталі і підписувати контракт в місці, де нас може хтось почути чи підгледіти. Я, звичайно, ще не світова знаменитість, але папараці мене вже знають в обличчя. Коли потім почнемо розвивати нашу легенду, все має бути чітко продумано… Тоді вже й про себе розкажеш, щоб я знав, що говорити, коли журналісти спитають про твоє минуле. 

— Ну добре, — сказала я. — Прийду до тебе додому, але пам'ятай, про що я попередила одразу: ніякого інтиму! Чисто ділові стосунки! 

Він раптом розсміявся, дивлячись на мене. 

— Марго, ну, вибач, якщо мені захочеться когось знайти для цієї справи, я знаю, де шукати. А від тебе вимагається зовсім інше. Тому не забивай собі голову дурницями! 

Я побачила, що до парковки під'їхав мій автобус.

— Мені пора додому, — я взяла з його рук аркуш паперу з адресою. — О котрій годині приїхати? 

— Та будь-коли, я завтра вихідний. 

— Добре, тоді я поїхала. 

Він кивнув. 

— На добраніч! 

Побігла до автобуса, а серце мало не вилітало з грудей. Ура! Нарешті я зможу розпрощатися з цією осоружною роботою! Все-таки і мені нарешті трапився квиток у щасливе майбутнє! 

Тепер головне — скористатися ним з розумом! Буду намагатися добре зіграти роль, яку він відвів для мене. Заодно і доведу, що я гарна актриса, і заслуговую вже на справжню роль, у кіно. 

З такими думками я вмостилася на сидінні в напівтемному салоні і заплющила очі. На мить відкрила їх, коли автобус рушав з місця. І побачила у світлі вуличного ліхтаря самотню фігуру, що швидко йшла тротуаром.