5. Станіслав

— Стасе, ну не можна так інтригувати, а потім не відповісти на жодне з запитань! — це розпиналась молоденька менеджерка, яку режисер приставив до мене, як супроводжуючу. Щоб не наламав дров. — І це я мовчу про факт того, що в вашому становищі краще залишатись самотнім і бажаним серед дівчат! Це має вплинути на рейтинги фільму!

— Я не підписував жодних паперів щодо того, що я маю бути самотнім, — я знизав плечима.

— Але режисер думав, що після Ніколь... — вона раптом замовкла.

— Вас ніхто не просив влазити в моє особисте життя, — я одразу насупився.

Одна згадка про Ніколь повністю зіпсувала настрій. На цьому шоу, прямо зараз, я навіть не думав про неї, що було доволі незвично. 

Однак мені знов нагадали. 

— Хороше інтервʼю вийшло, — до нас підійшов Саня. — Машуню, може ви все ж передумаєте і таки сходите зі мною на побачення? — звернувся він до моєї менеджерки.

— Олександре, ви знову за своє, — вона зітхнула. — Якби ви працювали з таким самим ентузіазмом, як клеїлись, то, можливо, отримали б головну роль раніше за Стаса. 

— Ой, а мені не подобаються ролі протагоністів, — весело сказав друг. — Харизматичні антагоністи зазвичай привертають більше уваги дівчат. Та й взагалі, моя роль цікавіша, ніж роль Стаса. 

— Не назвав би Рому з нашого нового серіалу таким вже харизматичним, — хмикнув я. 

— Не задирай носа, Стасе, — весело сказав друг. — А то станеш як Ніколь.

Тим часом моя менеджерка тактично відійшла, і я подивився на Сашу:

— Скажіть, ви змовились? — настрій знову погіршувався. 

— Тільки не кажи, що все ще так гостро реагуєш на це імʼя! Тобі вже час перегорнути сторінку!

— Не треба розмовляти зі мною репліками з історичного серіалу, — я зітхнув. 

— А якими репліками з вами можна говорити, о великий протагоніст?! — він засміявся. — Ти маєш розслабитись. Забудь про неї. 

— Думаєш, Марго стримає слово? — я зазирнув йому в очі.

— Не знаю, — Саня знизав плечима. — А ти що, дійсно підеш до неї?

— Ну я ж довів їй, що я — це я. Чому ні? Наше парі в силі. 

— От такий настрій мені подобається! — він усміхнувся. — Тоді підемо до неї за два дні, правильно? 

— Так, — я кивнув. — За два дні...

***

Я дійсно сказав про два дні, однак був один нюанс... Два наступних дні у мене були зйомки в рекламній кампанії за містом. І закінчувалось все тільки увечері другого дня. У мене це зовсім вилетіло з голови... Не можна укладати угоди на пʼяну голову, ой не можна...

Саня, авжеж,  теж був не в курсі.

Коли поїхав на зйомки, сподівався, що вийде відзняти мої сцени за півтора дні, і я встигну дістатись клятого супермаркету раніше опівночі.

Відчував себе дуже роздратованим. Не знаю, чому мені було так важливо зʼявитися там тоді, коли ми домовились. 

На зйомках було доволі холодно, бо ми мали вдавати, що зараз літо і йде легкий дощ, а насправді була вже не надто рання осінь. Дощу реального не було, тож мене та іншу акторку, мою партнерку по сцені, обливали водою зі спеціального шлангу. Краплі з нього дійсно нагадували саме дощ.

І все б нічого, якби ми відзняли цю хвилину за один-два дублі, але.... 

— Але це дуже неважливо! — вигукнула вона. — Ой, я знову сказала неправильно.... 

— And Cut! — режисер і цього разу втрутився блискавично, дощ «вимкнули», ну і на тому дякую. — Катерино, «не дуже важливо»! — знов повторив він. 

— Пробачте, — вона мало не плакала. — Я не знаю, чому не можу сказати цю фразу... 

Я бачив, що вона дійсно старається, а я любив і поважав старанних людей. 

— Катю, заспокойся, — я торкнувся її плеча і усміхнувся. — Просто розслабся, все буде добре, у тебе вийде. 

— Через мене ти так сильно змок... Все тому, що твій герой має прикривати мою героїню від води...

— Давай просто постараємось, я вірю, в нас вийде, — я продовжував усміхатись.

Насправді ж за ці півгодини я добряче змерз. 

Вона кивнула. Режисер знову дав відмашку, і ми почали зйомку...

***

Чорт, чорт, чорт! 

Я реально злився. Через ту дурну дівчину все пішло не за планом, і тепер я мчав до міста навіть не знаючи, чи встигну зʼявитись до закриття клятого супермаркету. 

Вскочив у машину прямо в мокрому одязі. Сказав, що віддам усе завтра. 

Залишалось всього двадцять хвилин до кінця доби, але й супермаркет вже був близько.

— Я доплачу, якщо ми приїдемо хоча б за три хвилини до опівночі! — пообіцяв таксисту, і той таки піддав газу.

Супермаркет зʼявився в полі мого зору буквально за пару хвилин до дедлайну.

Я дістав із сумки банкноту і простягнув водієві, щойно він припаркувався.

— Без решти, дякую, — сказав і мало не вилетів з машини.