3. Станіслав

Я дивився, як ці двоє розмовляють, і вже почав думати, що все ж це була погана ідея. Можливо, це просто алкоголь почав вивітрюватися з мене, а може, я зрозумів, що така авантюра — то вже занадто... Хоча, напевно, найважливішим фактором було те, що парі на дівчину — це в принципі якось не дуже добре.

Однак Саня мав рацію, і нічого поганого не буде в тому, щоб зробити з дівчинки цукерку. Вона ще й заробить. Певно ж гроші зайвими не будуть, вона виглядала дуже молоденькою. Ну але раз працює в АТБ, значить повнолітня. 

Цікаво, вона працює у вечірню зміну тому, що вдень в університеті? Напевно, важко так жити. 

Я ж і сам тільки нещодавно був бідним студентом, тож прекрасно її розумів. 

Саня і дівчина несподівано подивились на мене і пішли в моєму напрямку.

Я усміхнувся. 

Ну що ж, раз вони йдуть сюди, то, може, її це все дійсно зацікавить?...

— Ну ось, бачите, — Саня показував їй щось на телефоні. 

— Ну... трохи схожий, — вона на мить підняла погляд на мене, а потім знову подивилась на екран, а коли вже була в кількох кроках і вони зупинились, знову пронизливо оглянула мене.

— Я Стас, — я усміхнувся і озирнувся навколо: охоронці та інші вже готували магазин до закриття. — Давайте вийдемо і поговоримо біля дверей.

— Добре, — недовірливо сказала вона. — Але вони чекатимуть на мене, у мене робочий транспорт, і взагалі вас зняли камери, тож викрасти мене буде дурною ідеєю!

— Що ще за «викрасти»? — я аж розсміявся, поки ми всі троє виходили з супермаркету. — Дівчинко, я актор, і мені потрібна дівчина, яка зіграє мою наречену. 

— То ви серйозно?... — вона дивилася з недовірою. 

На вулиці було прохолодно. 

— Так, я дуже серйозно, — запевнив я її. — Я заплачу гарні гроші за цю роботу.

— А що саме мені потрібно буде робити? — прямо запитала дівчина. — На інтим і тому подібне я не піду, кажу одразу. 

— Ну про таке ніхто й не каже, — я знизав плечима. — Просто на публіці ми будемо милою і усміхненою, щасливою парочкою, щось таке. 

— Мені здається, ви пʼяний, — вона знов насупилась.

— Трохи, — я не став заперечувати очевидний факт. — Але це нічого не змінює. Мені дуже потрібна дівчина. Проста і симпатична, як ви. 

— Комплімент так собі, — Саня ткнув мене ліктем в плече.

— А я не збирався сипати компліментами, констатую факт. Ну пробачте, — я розвів руками. — Кажу, що думаю. 

— Та нічого, — дівчина усміхнулась, потім пару секунд мовчала, ніби приймаючи якесь рішення, і продовжила: — Добре, давайте зробимо так. Якщо за три дні ви прийдете сюди знову, в цей самий час, то я подумаю. Це типу така перевірка серйозності ваших намірів. 

— Домовились, — я схопив її за руку і потис її. — Це обіцянка? — я поглянув на бейджик на її грудях. — Маргарито. Прямо як в «Майстрі і Маргариті». 

— А ви ще й начитаний, — сказала вона награно захоплено, висмикуючи свою руку. — Може, ще Шекспіра мені по памʼяті зачитаєте? 

— Це доведе вам серйозність моїх намірів? — серйозно перепитав я. — Якщо так, то... 

Я зробив глибокий вдих та видих, а потім знову вдих і, подивившись на неї, мовив:

— І от питання — бути чи не бути.

У чому більше гідності: скоритись

Ударам долі і лягти під стріли,

Чи опором зустріти чорні хвилі...

— Досить, — здивовано сказала вона. 

— Ну що ж, раз перевірка намірів закінчена, то ми підемо, — раптом сказав Саня, стукнувши мене по спині. 

— Гей, ти чого? — насупився я. 

— На тебе вже охоронець косо дивиться. А завтра прямий ефір на "Новому" о вісімнадцятій, забув? — Саша зітхнув. — Треба проспатись, привести себе в порядок. 

— Це точно, — я кивнув Сані, а потім знову подивився на дівчину. — Марго, завтра передам вам привіт з телевізора. Увімкніть "Новий" о вісімнадцятій. Такої серйозності намірів вам вистачить? І не забувайте, я вам добре заплачу. Підпишемо контракт, щоб ви не переживали.

— Добре, я подумаю завтра, — нарешті сказала вона, а потім поспіхом дістала мобільний. — Блін, вони ж поїдуть без мене! 

— Хто? — не зрозумів я.

— Автобус, розвозить співробітників, — пояснила вона. — Добре, якщо ви передасте мені привіт з того ефіру, а також прийдете за три дні, то я повірю в серйозність ваших намірів, обіцяю. 

— Тоді по руках? — я знову простягнув їй руку.

— Добре, — вона потисла її. — По руках, як там тебе...

— Я — Стас. Повне ім'я Станіслав. Але для тебе просто Стас, — я усміхнувся. — Сподіваюся, ти стримаєш своє слово, Маргарито...