1

Розділ 1.

На вулиці стоїть гарна погода, незважаючи на те, що зараз кінець жовтня — сонечко, легкий вітерець і ніякого дощу. Ось таку осінь я люблю. Після другої пари на перерві виходжу у двір з кавою з автомата. Моя подруга пішла до бібліотеки і я вирішила сама погрітися на вулиці, радіючи останнім теплим дням цього року. Сідаю на вільну лавочку і, насолоджуючись гарячим напоєм, що бадьорить, спостерігаю за парочкою, яка виходить з будівлі. Вони сідають навпроти мене, хлопець знімає піджак і дбайливо накидає на свою дівчину. Дивлюся на них і тут на думку спадає, що вони насправді один одного кохають… по-справжньому. З сумом та заздрістю констатую для себе цей факт. Теж так хочу, щоб хтось підійшов, накинув на плечі піджак і я скромно так заявила, що без кохання прохолодно стало, а мені мерзнути не можна. Ех, романтика!..

          Мені вже сімнадцять, а я ще жодного разу не цілувалася. Сірим мишкам рідко дістається хороший хлопець. Ну, а поганий… Кому такий потрібен? Та нікому, тим паче мені. У тринадцять років прочитавши «Гордість і упередження» Джейн Остін, я твердо вбила в голову нав'язливу ідею — виходити заміж або просто зустрічатися лише з коханою людиною. Дрібні подробиці та нюанси на кшталт: як він мене, взагалі, помітить при моїй абсолютній сірості або, як я дізнаюся, якщо не почну зустрічатися, що — це саме він, не хвилювали мою хвору уяву ні крапельки.

— Привіт, — несподівано лунає з боку чийсь голос.

Повертаю голову до того, хто наважився відірвати мене від роздумів. Щелепа повільно відвисає вниз, а брови підіймаються нагору. Наді мною височить красень, студент нашого інституту. Зазвичай, він приїжджає на заняття на чорно-синьому байку. У нього закохані всі дівчата з мого курсу. І зараз йому щось від мене треба. Інакше навіщо йому так усміхатися?

— Іра, з тобою можна поговорити? — куточки його губ підозріло тремтять.

Стоп. А звідки зірковий хлопчик знає моє ім'я? Здивовано витріщаюся на предмет моїх думок. Підтягнута спортивна фігура, довгі ноги, темно-русяве волосся та сірі очі. Виглядає цікаво.

— Що, вибач?

— Мене звуть Валера, — посміхаючись, представляється. — Я до тебе, власне, у справі. Розумієш, я дуже не люблю брехати. Та й взагалі робити це не вмію, тому все тобі зараз розповім. Проблема в тому, що коли я був трохи нетверезий випадково посперечався з другом, що зможу закохати в себе ту дівчину, яку він вибере. Термін місяць. Ставка — десять тисяч. Якщо ти мені допоможеш, гадаю… 20 на 80 відсотків тебе влаштує.

Під час його монологу сиджу та тихо випадаю в осад. Цей… поставив мене на кін і розповідає про це в обличчя предмету суперечки, анітрохи не соромлячись. Думає, я погоджусь? Ха! Він мене ще не знає… «Але ж це не завадило йому зачепити, зацікавити тебе. Ти не відмовиш, тому що це цікаво і ти цього хочеш», — з'являється в голові думка. І як би хотілося сказати, що це брехня. Але це правда. Після усвідомлення цього нахабно видаю:

— Добре. 80 відсотків — це дійсно круто! Я згодна. Деталі обговоримо потім, я поспішаю.

Кусаючи губи, щоб не заржати в голос, спостерігаю абсолютний ступор співрозмовника. Так, часом я можу жорстоко пожартувати.

— Чого?! — обурено вигукує.

Абсолютно незворушно підіймаюсь з лавочки й прямую до дверей будівлі.

— Почекай! — гукає мене.

Яка я молодець. Не встигла й два метри пройти. Зараз мені, мабуть, вся моя акторська майстерність знадобиться. Повільно обертаюся.

— Ти мене не так зрозуміла. Я мав на увазі, що ти отримуєш 20, а я…

— Хочеш сказати, що я помилилася? Що не змогла правильно інтерпретувати твої слова щодо нашого договору? — ледве стримуюсь, щоб не засміятися, бо не повірить. — А може, ти думав, що я тупа курка і ти легко зможеш мене надурити? Ну, зізнавайся! Вважаєш, що нікого краще і розумніше за тебе немає?

Його очі округляються, головне, щоб не зомлів. Щось понесло мене… А треба продовжувати концерт.

— Не надто загнула, дитинко?

— А те, що у такої сірої мишки, як я теж можуть бути мрії, почуття тобі, звичайно, на думку просто не спало, так? Я не дурна і в змозі зрозуміти зміст твоїх слів, як би ти в цьому не сумнівався. Хоча в мені завжди всі сумніваються, не довіряють, вважають безвідповідальною… Думаєш, легко жити ось так, у тіні яскравіших, цікавіших? Всі вважають, що мені показати нічого, а ви придивитися пробували? Якщо з першого погляду щось більше не помітно, це зовсім не означає, що його нема! — натурально пускаю сльозу.