Розділ 7 Діана

Автомобіль плавно від'їхав від клубу. Тиша в салоні була гучнішою за найгучнішу музику. Я сиділа на задньому сидінні поруч із батьком, притулившись до нього. Я відчувала, як його міцні обійми, які ще хвилину тому здавалися надійним щитом, зараз лише підкреслюють її внутрішню порожнечу.

​Дамір тримав мене , як найдорожчий скарб, і я була вдячна за те, що він не вимагав пояснень. Він лише час від часу схвильовано поглядав , його карі очі, такі схожі на її власні, випромінювали німе питання і безмежну турботу. Його присутність була як якір у штормі, єдина річ, яка не дозволяла мені піти на дно.

​Будинок зустрів нас затишною темрявою і спокоєм. Запах свіжої випічки та легкий аромат Даринчиного дитячого мила, що залишився в повітрі, одразу повернув мене до реальності, до мого справжнього життя. Життя, яке сама побудувала.

​— Тату, — мій  голос був трохи хрипким від стримуваних емоцій. — Зі мною все добре. Просто... довгий день. Я не хочу сьогодні розмовляти.

​Дамір лише кивнув, міцно стиснувши мою руку.

​— Звісно, доню. Не потрібно. Ми тут.

​Я залишила їх внизу і перш ніж піти до себе, тихо зайшла до кімнати Даринки. Чотирирічна донька спала міцно, розкинувши ручки і посміхаючись чомусь солодкому уві сні. Її маленька, темна голівка лежала на м'якій подушці, а довгі вії відкидали тіні на рожеві щічки.

​Дивлячись на доньку, я відчула, як шалена лють починає відступати, поступаючись місцем ніжній любові. Ця дитина є моїм  сенсом, і найціннішим подарунком. Я  тихо поцілувала Даринку в лоб і, ледь чутно зітхнувши, пішла до своєї спальні.

​Цілу ніч я  пролежала без сну. Кадри зустрічі з Деном прокручувалися в голові. Його зневажлива усмішка, його огидні слова, його нахабна пропозиція. Я знову і знову переживала цей момент, намагаючись зрозуміти: як людина, яку колись любила до нестями, могла перетворитися на такого низьгого і жорстокого чоловіка?  Мій гнів не стихав, а лише зміцнювався, перетворюючись на холодну, крижану рішучість: я більше ніколи не дозволю йому чи будь-кому іншому так поводитися з собою.

​На ранок, коли перші промені сонця ледь торкнулися кімнати, я відчула себе розбитою. Темні мішки під очима яскраво свідчили про безсонну ніч.

​За сніданком, який проходив у сімейному колі тато не міг не помітити мій вигляд.

​— Діанко, — почав він м'яко, відставляючи чашку з кавою. — Ти впевнена, що все добре? Ти не хочеш розповісти мені, що сталося в клубі? Я хвилююся.

​Я змусила себе посміхнутися, хоча це вийшло не дуже переконливо.

​— Все добре, тату. Не хвилюйся, правда. Це була просто... мене трохи заболіла нога. Вле вже все добре. Я вже заспокоїлася. Просто мало спала.

​Він пильно подивився на мене але, ніби не вірив мені.

 — Може поїдемо до лікаря, нехай огляне.

— Вже все добре, нічого серйозного.   — тато лише кивнув головою.

​Після сніданку Лео, відвіз нас із Даринкою спочатку до дитячого садка.

​— Обіцяєш, що забереш мене після обіду, мамо? — Даринка радісно підстрибувала, тримаючи мене за руку.

​— Обіцяю, моя маленька. Потім підемо в парк гуляти, якщо погода не підведе. Ти маєш бути чемною дівчинкою.

​— Буду! — пообіцяла донька, і я, міцно обійнявши її, передала виховательці.

​На роботі мене вже чекала Меліса. Вона одразу ж увійшла до кабінету , закриваючи двері.

​— Ну ж бо, Ді, що сталося?! Я ледь не згоріла від цікавості!

​Я важко зітхнула, відкидаючись на спинку крісла.

​— Я зустріла... його. Дена. У жіночому туалеті.

​Мел ахнула, прикриваючи рота долонею.

​— Що? Дена? Якого... Якого біса він там робив?! І що він сказав?

​— Повів себе як останній мудак, Мел. Звинуватив мене в тому, що я повія, яка ганяється за грошима, — мій голос став різким. — Він вів себе так, ніби це не він посміявся з моїх почуттів п'ять років тому, а я була у всьому винна. Ще й пропонував заплатити, щоб "розважитися".

​Очі Меліси спалахнули від обурення.

​— Сволота! Ти сказала дядьку? Він повинен знати!

​— Ні! І ти теж мовчи, будь ласка. Я не хочу, щоб про цю зустріч дізнався ще хтось. Особливо тато. Він одразу почне хвилюватися і шукати його. А мені це не потрібно. Я сама з цим впораюсь. Обіцяй мені, що ти нікому нічого не скажеш.

​Мел задумливо насупилася, але врешті-решт кивнула.

​— Добре, Ді. Обіцяю. Але ти маєш розслабитися. Завтра вихідні. Слухай, давай візьмемо Даринку і Лео, і поїдемо трохи за місто? У  відпочинковий комплекс, який ми їздили з братом, тобі там сподобається ? Нам це обом необхідно.

​— Це чудова ідея, Мел, — посмішка, цього разу щиріша, торкнулася  моїх губ,  — Якраз те, що мені зараз потрібно.

​Я поринула в роботу, намагаючись відволіктися. Час наближався до обіду, і я  з радістю думала про те, що скоро заберу доньку і ми підемо гуляти в парк.

​Але тут двері кабінету відчинилися, і ввійшов Макс. Його обличчя було серйозним.

​— Діано, нам потрібна твоя увага. У нас несподівана зустріч через півгодини. З сином Лева Борисовича. Він прибув раніше, ніж очікувалося, і хоче обговорити деталі.

​Я стиснула губи.

​— Максе, я обіцяла Даринці, що заберу її після обіду.

​— Я сама впораюся з цією зустріччю, Ді. Чесно. Тобі зараз необхідніше побути з Даринкою, піти в парк і просто розслабитися. У нас тут усе буде під контролем, — сказала Меліса, швидко підходячи до столу. — Іди до доньки.

​Я з вдячністю подивилася на подругу.

​— Ти впевнена?

​— Більш ніж. Іди, матусю. І набери мені, коли будеш вільна.

​Діана швидко схопила сумочку.

​— Дякую, Мел!

​Я вилетіла з офісу, відчуваючи полегшеня .   Їдучи за  Даринкою, за своєю донькою, я посміхолась, бо вона єдина людина, яка ніколи не скривдить і не обманить.