Розділ 24

​У кімнаті панувала тиша, така гучна і напружена, що можна було почути, як у сусідній кімнаті падає пір’їнка. Але не було чутно нічого, крім нашого нерівного дихання та стрімкого, несамовитого стукоту мого власного серця. Воно билося так швидко, наче намагалося вирватися з грудей і полетіти до нього.

​Ми лежали поруч на м’якій, прохолодній постелі. Єдиним джерелом світла були три свічки, які Денис дбайливо розставив на тумбі. Їхнє тепле, мерехтливе світло створювало інтимний, майже магічний кокон, відгороджуючи нас від усього світу. За вікном було глибоке нічне небо, і я почувалася, наче ми зависли між небом і землею, у власному маленькому Всесвіті.

​Денис підняв руку, і моє тіло заціпеніло в очікуванні, наче напнута струна. Але він лише провів кінчиками пальців по моєму обличчю, прибравши пасмо волосся, яке спало на щоку. Його дотик був таким ніжним, таким невагомим, що від нього по моїй шкірі пробігла хвиля мурашок. Я заплющила очі, намагаючись ввібрати це відчуття, зберегти його.

​«Ти прекрасна», — прошепотів він, і його голос був низький, оксамитовий, сповнений такої щирої відданості, що я відчула, як мої очі зволожуються. Я відкрила очі й зустрілася з його поглядом. У ньому не було ані краплі тиску чи поспіху, лише глибока, безмежна любов. Це було те, що змусило мій страх повністю розчинитися, наче ранковий туман.

​«Ти знаєш, що ми можемо просто обійнятися і спати, якщо ти передумаєш», — його рука опустилася на мою, стискаючи її так ніжно, ніби я була кришталевою. «Це має бути тільки тоді, коли ти будеш повністю готова. Це — твій момент, Діано».

​Я відчула таку шалену вдячність за його турботу. Він не просто чекав мого тіла; він чекав моєї душі, моєї згоди, моєї справжньої волі.

​«Я готова, Денисе», — мій голос прозвучав тихо, але впевнено. Я піднесла його руку до своїх губ і легко поцілувала його зап’ястя. «Я хочу, щоб це було з тобою».

​Він нахилився, і його поцілунок був початком всього. Це був довгий, повільний, глибокий поцілунок-визнання. У ньому було все: обіцянка, повага, ніжність і пристрасть, яка тільки починала прокидатися. Він не квапив, не вимагав, а питав дозволу кожним рухом.

​Його руки почали обережно звільняти моє тіло від одягу. Я тремтіла, але не від холоду, а від напруги та очікування. Коли я нарешті залишилася повністю відкритою перед ним, я закрила обличчя руками. Я вперше почувалася такою вразливою, такою незахищеною.

​Він легко відвів мої руки. «Подивись на мене, Діано. Ти — досконалість». Він цілував мої плечі, шию, ключиці — кожен його дотик був як крило метелика, що залишає за собою вогняний слід. Я відчула, як напруга у м’язах зникає, поступаючись місцем хвилюючому теплу. Моє тіло почало відповідати, прагнучи його дотиків.

​Він цілував мій живіт, а потім підняв голову і знову подивився мені в очі. Його погляд був палаючий, але сповнений контролю. Він ніби благав про дозвіл. Я простягнула руки, обхопила його шию і притягла до себе, даруючи йому останній, найгарячіший поцілунок-згоду.

​І тоді стався цей момент. Момент, який розділив моє життя на «до» і «після».

​Коли наші тіла з’єдналися, я відчула швидкий, гострий укол. Він затримав дихання, зупинився. «Вибач», — прошепотів він, і в його голосі пролунала справжня тривога.

​«Ні… все добре», — моє дихання було уривчастим. Біль був такий миттєвий, що я майже одразу про нього забула, тому що його місце зайняло інше, нове, неймовірне відчуття. Це було відчуття наповненості, відчуття того, що я, нарешті, знайшла свою другу половинку, і тепер ми — одне ціле.

​Він почав рухатися повільно, так обережно, що це було схоже на плавну, чуттєву музику. Я заплющила очі, прислухаючись до свого тіла, яке відкривало щось абсолютно незвідане. Це не було просто механічно; це було сакрально. Я відчула, як усі мої нерви перетворюються на струни, і його рухи — це музика, що змушує ці струни співати.

​Я перестала думати. Я почала відчувати. Його сила, його турбота, його шалене, віддане бажання. Хвилі пристрасті наростали, підіймаючи мене все вище і вище. Я стогнала його ім’я, притягуючи його до себе ближче, бажаючи, щоб це тривало вічно.

​Я не пам’ятаю, скільки це тривало. Пам’ятаю лише, як моє тіло пронизало солодке, потужне тремтіння, яке почалося десь глибоко всередині і прокотилося по мені хвилею, змушуючи мене вигнутися у його обіймах. Я відчула, як він, стиснувши зуби, прошепотів: «Діано…» — і ми обоє досягли завершення, синхронно, наче два акорди, що зливаються в ідеальну гармонію.

​Тихий стогін заповнив кімнату. Ми лежали, обійнявши одне одного, важко дихаючи. Його тіло було спітніле, але його рука міцно стискала мою. Він відвів волосся з мого чола і поцілував мене, цей поцілунок був уже іншим — поцілунком завершення, обіцянки.

​«Ти зі мною», — прошепотів він у мої губи.

​Я не могла говорити. Лише міцно обійняла його і заплакала. Це були сльози абсолютного звільнення, глибокої любові та розуміння, що цей перший інтим був найкращим, найніжнішим, найромантичнішим подарунком, який я могла отримати. Це було не просто фізичне злиття. Це було єднання душ.

​Він обережно допоміг мені сховатися під ковдрою, потім ліг поруч і пригорнув до себе. Я відчувала себе в його обіймах не просто захищеною, а заново народженою. Закриваючи очі, я знала, що тепер ми пов’язані назавжди. Це була ніч, коли я віддала йому невинність свого тіла, але отримала натомість безмежну глибину його любові. Я заснула, вдихаючи його запах, сповнена неземного, тихого щастя.