Глава 18. Запрошення

Глава 18. Запрошення 

Марта

Зустріч з паном Гірсовим пройшла успішно. Від мене вимагалося лиш чергове представлення нової реклами, створеної за умовами контракту з Биковим. Виявляється, Матвію сподобалася ідея мого проекту, але мені він про це не говорив ні вчора на нараді, коли я її представляла перед всіма колегами, ні сьогодні навіть не сказав перед Гірсовим. Цю істину я усвідомила тоді, коли побачила очі Матвія, що горіли щирим захопленням і гордою посмішкою, коли він вкотре мене слухав. Володимиру Гірсову теж до вподоби моя ідея, тож він підписав контракт на постачання своєї продукції до нашого холдингу, щоб ми ідею втілили в життя. 

І кому подяка за все це? Мені!? Ні, звичайно ж, ні. Матвію подяка за те, що він уклав успішний багатомільйонний контракт з Биковим. А я тут так… лиш для краси. Це він у нас біг бос, а я лиш підлегла. І звісна річ, коли процвітає компанія, хіба дякують за працю звичайним робітникам? Хм… Отож бо. Хвалять головного боса цієї компанії, який лишень поставив закарлючку на папері, сидить у кріслі весь чистенький і не втомлений. А народ той, що думав, прокручував у своїй голові ідеї для кращого виконання праці, вдосконалював свою роботу та відповідально її виконував, абсолютно не рахується до успіху компанії й не береться до уваги. От саме так і я себе зараз відчуваю, коли біг бос і пан Гірсов всміхаються один одному, ручкаються, дякують один одному за довіру і співпрацю, а я… я сиджу в кріслі, як дурненька й непомітна особа. Ось так. 

Не витримую цього балагану та, поки Володимир з Матвієм розмовляють, вирішую їх залишити й повернутися до свого кабінету, щоб попрацювати і відволіктися від негативних думок про Матвія. Справа в тому, що він мене бісить до чортиків, але, пригадуючи вчорашній вечір і той пристрасний поцілунок, стає душно поряд з ним. 

Повертаюся до свого кабінету й дивуюся до найвищої точки. Посеред усіх паперів на моєму столі стоїть у вазі розкішний букет червоних троянд. Квітів тут понад двадцять це точно. Дивно. Хто ж їх прислав, поки я була на нараді з Матвієм і паном Гірсовим?

– Оля! – покликала я свою помічницю.

Дівчина в цю ж мить відчинила двері, наче стояла під ними та чекала, поки я покличу її.

– Так, Марто Вадимівно, – озвалася вона. – Кликали?

– Що це? – вказую одним пальцем на букет на столі та підіймаю брови вверх у здивуванні.

– Букет троянд, – несміливо відповідає дівчина, наче боїться й слово сказати.

Ну і хто тільки приймає таких полохливих дівчат на роботу у серйозну компанію? Якби вона була помічником Матвія, то і дня не витримала його характеру. Потрібно звернутися до відділу кадрів. Нехай переглянуть умови для прийняття людей на роботу. Бо приймають молодих дівчат з університету, а вони й місяця тут не витримують.

– Я не сліпа! – говорю суворо. – Я бачу, що це – букет. – Поясни мені, звідки він тут взявся, – складаю руки під грудьми, а губи в тонку лінію. 

Я чекаю її відповіді, а дівчина переминається з ноги на ногу та перебирає варіанти відповідей на моє питання.

– Марто Вадимівно, сьогодні з самого ранку прийшов кур'єр і приніс букет для вас. Я гадала, що ви не будете проти такої краси у кабінеті, тому поставила свій підпис у доставці та занесла букет сюди, – несміливим голосом мовила й дивиться на квіти.

– Наступного разу попереджуй мене, будь ласка, про кожну кур'єрську доставку. Зрозуміла? – гаркаю на дівчину, а вона киває опущеною головою. – А якби це була бомба і ти сама принесла б її до мого кабінету? – звісно, я перебільшую, але потрібно навчити помічницю краще дбати про свої обов'язки та права на роботі.

– Що ви, Марто Вадимівно? Я ж бачила, що це квіти.

– Наступного разу це може бути закрита коробка, про вміст якої ти не знатимеш, – дивлюсь суворо на Олю і злюся з невідомої причини.

Я все чомусь гадаю, що це Назар таким чином хоче повернути мене. Бо рік тому після нашого розставання так все й було. Але ні… Не варто думати про негідника. Це не він. Зрадник не може бути замовником кур'єрської доставки. 

– Вибачте, будь ласка. Більше такого не повториться, – запевняє Ольга, чим пом'якшує мою злість.

– Гаразд. Забули. Отже, замовника ти не знаєш?

– Ні, – махає головою.

– Можеш іти, – говорю дівчині та знову повертаю свій погляд на квіти.

Оля йде з мого кабінету, а я починаю розмірковувати і пригадувати всіх знайомих чоловіків, хто знає, що я тут працюю та може прислати такий розкішний букет. Але ніхто на думку не спадає. Підходжу ближче до столу та нахиляюсь, щоб вдихнути ніжний аромат свіжих троянд. Вони мають насичений червоний колір, що здається аж чорним. На кожній пелюсточці лежить по крапельці вологи, наче їх хто збризнув водою. Враження неймовірне та незабутнє. Проте хто цей таємничий залицяльник?

Зазираю всередину букету та бачу маленький згорток паперу. Дістаю його та відкриваю.

«Хочу розвіяти твій поганий настрій приємними митями. Запрошую тебе на побачення.»

Підпис: «Артур»

Що!? То це Артур!? Ох, горе мені з цими чоловіками-босами. Надумали укласти на мене парі, а тепер змагаються, хто кращий з них. Один нахабно й пристрасно цілує, інший вишуканими способами запрошує на побачення.