Глава 14. Несподіванка

Глава 14. Несподіванка 

Марта

І навіщо я тільки припхалася до Артура? От дурепа. Хотіла порозумітися, щоб він не думав про мене того, чого немає. Та поза, в якій застукав нас з Матвієм Артур, зовсім не означала поцілунок. І я хотіла, аби чоловік це знав. Не знаю, навіщо. Як і не розумію, чому я сюди прийшла. 

А тут всі факти говорять самі за себе. І жіночі туфлі, від яких так спритно відводив мене Артур. І два келихи з недопитим вином, і навіть губи чоловіка в червоній помаді. О ні, я нічого не маю проти. Він дорослий хлопчик і вільний сам розпоряджатися своїм життям як тільки хоче. Але ховати від моїх очей видимі речі – це вже перебір. Я мовчки дивилася на його помаду на вустах і подумки тихо посміювалася. Намагалася якомога спокійніше себе поводити, адже Артур сам цього вимагав своїм зовнішнім виглядом. Він був занадто енергійним, неспокійним, розсіяним, весь час дивився позад мене, ніби когось виглядав, але в очі брехав, що він сам удома. Ага…

Та коли почувся гуркіт з його спальні, я таки зрозуміла, що зробила помилку, прийшовши до нього, адже нас у квартирі тут не двоє.

– Артурчику, ти додому коханку привів? – глузую я і починаю вже сміятися, бо до своєї кімнати він мене так і не пускає.

Тримає мої руки, які хочуть натиснути на дверну ручку, і заводить їх мені за спину. Я вже регочу, бо ця ситуація неабияк мене тішить. Я йому не дружина і навіть не дівчина, але чоловік боїться показати мені свою коханку.

Зі сторони це виглядає як якась гра. Артур тримає мене, розвертає до себе обличчям і притискає до стіни. Я ж сміюсь. Мене вже не зупинити. Але все одно пручаюся і намагаюся вирватися з його сталевої хватки.

– А що мені залишається робити, коли ти розважаєшся з Матвієм? – говорить пошепки мені в губи. 

– Що!? Ти з глузду з'їхав? – моя усмішка в цю ж мить стерлася з обличчя.

– Доводиться водити додому коханок, аби вибити тебе зі своєї голови, – продовжує він, шепочучи на вухо й опускаючись все нижче.

Артур провів язиком по моїй шиї, а в моєму животі спалахнули метелики під його вдалим рухом. Своїми руками він стискав мою талію, тож я могла спокійно його відштовхнути, що я й зробила.

Артур віддаляється, проте наступає на мене знову. В носа вдаряє стійкий запах алкоголю, який вживав чоловік до цього, але це чомусь заводить мене ще більше.

– Ти збожеволів? – відступаю на крок, а він знову стає ближче.

Я вдаряюся спиною об стіну й починаю швидко перебирати способи визволитися від чоловіка. Зараз не лякає навіть думка, що ми тут втрьох. Навпаки. Це мене стимулює до того, що я можу не хвилюватися за подальше перебування в квартирі Артура. Адже він не заподіє мені зла при ще одній особі. 

– Так. Збожеволів. Давно. Через тебе, – говорить пошепки однозначними фразами, а я зітхаю.

Це ж усе парі. Це гра на кохання змусила Артура так зараз поводитися. Але чому… чому він мене зараз заводить? 

– Артуре… – підіймаю я свою руку й проводжу нею по щоці чоловіка. Потім витираю слід від помади на його верхній губі та показую йому свій великий палець. – В тебе тут помада була.

– Ой… – почав він витирати свої губи і відійшов на крок від мене.

Фух… Вже легше стало дихати, коли чоловік віддалився. Я його засоромила і це очевидно. Артур подивився на своє відображення у дзеркалі й взяв рушник, щоб витерти повністю свої губи.

Я ж склала руки під грудьми й спостерігала за цікавою картиною, що відкривалася переді мною. Глузливо всміхалася й гадала, коли ж він уже припинить цей балаган.

– Марто… – звертається він до мене, коли закінчив зі своїми губами.

– Що Артурчику? – продовжую всміхатися, але зібрала всю свою серйозність в кулак, щоб вислухати чоловіка.

– Давай забудемо про це все, – просить він.

– Про що саме? – глузую, наче не розуміючи його.

– Ти не приходила до мене додому й не бачила тут нічого дивного, – відкидає чоловік рушник десь на тумбочку, психуючи. – Ми не розмовляли, вино не пили і взагалі не бачились, – продовжує нервувати.

Аякже. Ще б не психувати йому! Адже він зараз вважає, що парі йому вже не виграти.

Я підійшла ближче до чоловіка й подивилася вверх. Все ж росту чоловіка можна було позаздрити. Я на підборах і все одно Артур вищий за мене на цілу голову.

– А я хіба приходила до тебе додому? Звичайно, ні, – мовила, усміхаючись, і пішла до виходу.

Спустилася вниз ліфтом і, коли вийшла з будинку, вдихнула свіже вечірнє повітря на повні легені. Все ж пригоди так і просяться на мою попу. Зранку ледь не поцілувалася з Матвієм, увечері з Артуром… Ох, що буде далі? Хтось із нас трьох таки точно заграється.

Замовила таксі та повернулася додому. Досить на сьогодні вже пригод. Треба лягати спати, бо завтра настане важкий робочий день. Мені завтра треба представити увазі двох великих босів рекламу стосовно нового нещодавно укладеного контракту. Тож треба добре виспатися. 

Та, на превеликий жаль, сон аж ніяк не йшов. І це не через завтрашню рекламу. В моїх думках сидів Артур і його слова. Він вважає, що я розважаюся з Матвієм в той час, коли він… про мене думає? Невже це так? Ой, Марто, забудь. Це все парі. Це все їхні спроби добитися мого кохання. І я даю сто відсотків і навіть двісті, що у чоловіків це дуже вдало отримується. Вони вперто засіли обидва в моїй голові, роблячи там каламбур з думок. Та я буду не я, якщо не зможу обвести обох навколо свого пальця.