Глава 9. Пахнеш мною

Глава 9. Пахнеш мною 

Марта

Чоловік пішов з кімнати, залишивши мене одну в роздумах. Я ще досі сиджу на ліжку і не второпаю слова Матвія. Він хоче зі мною… погуляти? Серйозно!? Він і я!? Я і він? Цього бути не може. Матвій же ненавидить мене, як свого запеклого ворога. То з якого це дива він так зараз до мене поводиться, наче до недавньої знайомої, яку хоче підчепити? Хоча я знаю відповідь. Це все його парі на моє кохання.

Зітхаю. Відкидаю ковдру і пригадую, що я лише в одній білизні. Ой, мамо рідна! Що ж робити? 

Знімаю простирадло та закутуюсь у нього. Чую дзвінок у двері і ледь чутні розмови Матвія з невідомо ким. Невже він ще когось запросив і ми будемо гуляти не вдвох? Звісно, від такої думки втіхи немає, адже чітко усвідомлюю, що гуляти ще з кимось, окрім Матвія, я не хочу. Та про це подумаю пізніше. Зараз треба якось прийняти душ, а потім, мабуть, попрошу маму привезти якісь мої речі. Ох, її зацікавлених запитань, як так сталося і чому я в квартирі Матвія ночувала, мені не уникнути. Але що поробиш? Краще вже так, ніж ходити голою перед чоловіком.

Виходжу з кімнати і тихо прокрадаюся до ванної кімнати. Їй-богу, наче злодій, але чомусь зовсім не хочеться, щоб Матвій бачив мене, закутану в його простирадло. Заходжу в ванну і запираюся на замок. Аж тут видихаю з полегшенням і розумію, що можу розслабитися. Таке враження, наче естафету з бігу здавала, чи то за мною стадо собак бігло, що я так розхвилювалася, що мене може побачити чоловік. 

Стягнула з себе простирадло і ступила в душову кабінку. Приємна гаряча вода відігнала від мене нав'язливі думки і я на декілька хвилин забула про Матвія. Коли завершила з водними процедурами і відкрила кабінку, знову згадала, що мені нічого одягнути. Трясця… Що ж робити?

Біля дверей на гачку я помітила білий банний халат Матвія. Багато роздумувати не довелося над тим, чи одягати його, чи ні. Натягнула на себе приємну махрову тканину, а мокре волосся закутала в рушник, що теж висів на гачку біля халату. Відчуваю на собі приємний запах чоловічого гелю для душу і, здається мені, що я пахну Матвієм. Відганяю від себе непрохані думки та берусь чистити зуби. Своєї щітки я, на превеликий жаль, теж не маю, тож доведеться чистити щіткою чоловіка. Сам винен, що не відвіз мене додому. Тепер нехай ділиться і гелем для душу, і своєю зубною щіткою. 

Виходжу з ванної й одразу натикаюся на допитливий погляд зведеного брата. Руки складені під грудьми, губи зведені в тонку лінію, чорні брови примружені, а очі прискіпливо дивляться на мене. Ой-ой, щось мені не подобається цей погляд Матвія. Зараз ще приб'є мене тут і ніхто про це не дізнається. Подумки уже пригадую чи брала я з собою паспорт, щоб в разі чого хоч поліцейські встановили мою особистість. 

– Ти в моєму халаті… – чи то запитав, чи то зробив ствердження. 

Ха! Навіть дивно, що помітив.

Мовчу й слова не випускаю з рота. Настільки я його зараз боюся, що й говорити не хочу.

– … і в моєму рушнику… 

Ох, Матвійчику, який же ти спостережливий.

Чоловік чомусь всміхається кривою посмішкою і обдивляється мене з голови до ніг. Я аж ніяково почала себе відчувати. Таке відчуття наче стою голою на подіумі серед тисячі незнайомих людей. Тільки на мене дивиться не купа чужих очей, а лише одна пара – Матвія. І цей погляд має багато граней. Він прискіпливий, допитливий, загадковий, вивчаючий і роздягаючий.

Чоловік підходить ближче, а я вже й дихати боюся. Затамувала подих, бо Матвій нахилився до моєї шиї так, що мені довелося голову відвести назад. Боже, що я роблю? Ще більше даю йому доступу до своєї шиї. А якщо він вкусить, як вампір? Що тоді робити?

– … ще й пахнеш моїм гелем для душу… – продовжує наді мною катування своєю близькістю і незрозумілою насмішкою. 

– Гляди ще й моєю зубною щіткою зуби чистила, – всміхається вже ширше і я відчуваю його дихання на своїх губах.

Матвій стоїть занадто близько, що аж голова починає паморочитися від несподіваних емоцій, що нахлинули на мене зараз.

Ну все! З мене досить!

Відштовхую чоловіка від себе й можу поклястися, що він важко зітхнув, нібито не хотів відстані між нами. Але я точно не бажаю близькості. Нііі… так не може бути! Я розумію, що Матвій діє згідно за планом, але саме це мене так бісить… бо за інших би обставин можна було сказати, що він закохався і прагне добитися моєї уваги. Але ж це не так… Матвій лиш хоче виграти парі.

– Матвійчику, а як ти хотів? Привіз мене до себе, не запитавши навіть мого дозволу…

– Ти п'яна була й заснула ще в таксі, – суперечить він, навіть не дослухавши мою думку.

– Все одно потрібно було доставити мене додому.

– Я не знаю паролю від твого домофону. Чи мені потрібно було тебе залишити одну біля будинку, як дворову собачку?

– Ні, звісно, – уявила таку ситуацію і погано стало. 

Я в красивій сукні сиджу п'яна на землі біля будинку й не можу потрапити до своєї квартири…  Боже, що б тоді сказали сусіди? Що я проститутка й алкоголічка?

– Отож бо. Я й так вчора відчував себе доставником людських органів, – продовжує він. – Бачила б ти, який мертвий був Артур.