Глава 2. Запланована ідея

Глава 2. Запланована ідея 

Артур 

Відчуваю її дихання на своїй шкірі і відразу ж здригаюся. Незвичне відчуття до зведеної сестри мого друга. Так, вона вродлива. Я б сказав навіть дуже. Але це все не змінює її зміїного характеру. Ще те стерво з ангельським личком. 

– Марто, не грай з вогнем, бо втрапиш у нього сама, – гарчу над її вухом, обпаливши його своїм гарячим подихом. 

Відходжу на крок і зазираю у її шоколадні очі, які дивляться на мене з викликом. Немов бажають пограти зі мною в пустотливу гру. 

– Я не граю, Артурчику, – говорить пестливим голоском. 

Я ж закочую очі. 

– Подивимося, – криво всміхаюсь і йду до свого кабінету. Вслід чую важке зітхання. 

Заходжу до своєї приймальні. Оглядаю секретарку байдужим поглядом і холодно говорю: 

– З'єднайте мене з Сергієм Биковим. Я буду чекати в себе. 

Йду до кабінету. Сідаю в крісло і відразу ж відкидаю голову. Прикриваю очі і згадую нашу перепалку з Матвієм. От він завжди так. Вічно йому потрібно все контролювати. Таке враження, що в мене просто немає права голосу. Але ж я теж не порожнє місце. Тому тримаюсь, мов горішок. Хоча іноді доводиться поступатись йому, бо все ж Матвій має рацію. Йому краще відомі тонкощі нашого холдингу. Я ж просто директор маркетингового відділу. Гідна посада. Та й у нас з Матвієм однакова кількість акцій. Ми довіряємо один одному. Таке враження, що ми приховані брати. Може, запитати в мами про це? Хтозна, кого ще забабахав батько Матвія. Він досить специфічна людина, але добра.

Виринаю з думок, коли пищить робочий телефон. Натискаю на червону кнопочку і відразу чую голос секретарки. 

– Артур Володимирович, у вас на другій лінії Сергій Биков, – говорить вона. 

– Дякую.

Перемикаюсь на іншу лінію і чую досить хрипучий голос. Відразу згадую цього чоловіка, який, виявляється, дуже прагне стати нашим партнером. Тільки от причина такій наполегливості ще не відома. Матвій все ж має рацію, що потрібно зустрітись і обговорити умови угоди. 

– Доброго ранку, Сергію, – вітаюсь. Голос мій привітний. 

– Доброго, Артуре. Як ідуть справи з обговоренням контракту? – відразу вирішує почати з головного. 

Це й не дивно. Я вже тиждень намагаюсь про це поговорити з Матвієм, який категорично проти продавати компанії Бикова матеріали нашого виробництва. Таке враження, що йому цей Биков в тапки нагадив. 

– Результати вже є, – всміхаюсь. – Ми з Матвієм хочемо, щоб ви приїхали завтра до нас на нараду і ми всі разом обговорили б усі тонкощі договору. Це б було вигідно і для нас, і для вас. Але Матвій все ще вагається. Тому його потрібно переконувати, – відчуваю важке зітхання по той бік зв'язку. 

Чоловік довго думає. Я вже й втомився тримати телефона біля вуха. 

Поки чекав, до кабінету саме ввійшов Матвій. Його вираз обличчя давав зрозуміти, що він чимось не задоволений і це мене трішки напружило, мов ту струну. Я підняв руку вгору, даючи другу зрозуміти, щоб він поки нічого не говорив. Мало що. Може, переб'є хід думок нашому майбутньому партнеру. 

– Сергію, ви ще тут? – вирішив запитати, бо вже й хвилини дві минули.

– Так-так. О котрій потрібно під'їхати? – запитує бадьоро. 

– О дев'ятій уже починається нарада, – відповідаю на його питання і бачу, як піднімається права брова у Матвія. Він сідає на диванчик, спостерігаючи за мною. 

– Добре. Буду у вас раніше хвилин на десять. До зустрічі, – весело промовляє. 

– До зустрічі, – відповідаю йому і відхиляю дзвінок. 

Важко видихаю. Тру перенісся рукою. 

– Я так зрозумів, що він приїде? – ставить запитання, на яке вже знає точну відповідь. 

Я киваю. Натискаю кнопку виклику секретарки. Вона відразу заходить до приміщення кабінету. 

– Зроби нам дві кави, як завжди,  – наказую і встаю з місця. 

Йду до диванчику і сідаю біля свого друга. 

– Сподіваюсь, якщо ти з ним поговориш, то зміниш свою думку. Нам потрібне це партнерство. Ти тільки уяви, які будуть прибутки, – повертаюсь до Матвія і намагаюсь щось пояснити цій каменюці.

– Не знаю, Артуре. Я дуже сумніваюсь. Я покопався трохи в його житті, там повний безлад. Його інші партнери залишились незадоволені. Тому я вагаюсь, – задумливо говорить. 

– Я розумію, але я б просто так без вагомої причини не пропонував співпрацю з цим Биковим. Ти ж знаєш мене. Я теж щось вмію, – підморгую йому. 

Матвій трішки розслабляється. Розумію, що йому важко аналізувати все у своїй розумній голові. Але без ризиків в цьому житті було б занадто нудно жити. 

Секретарка приносить тацю з нашою кавою. В кабінеті ще витає тиша, яка пригнічує. 

– Про що ти говорив з Мартою? – мов відлунням звучить мій голос. 

Матвій здивовано остигає від свого мармуру і дивиться на мене насмішливим поглядом. 

– Так цікаво? – починає сміятись вголос.