Глава 1. Нарада

Глава 1. Нарада 

Марта

Працювати в одній компанії з двома командирами – ще те задоволення. Вони як лебідь з раком, один тягне віз у свою сторону, а другий – в іншу. Іноді спостерігати за суперечками між Артуром і Матвієм на нарадах будівельного холдингу – суцільне задоволення для душі. Два чоловіки, два рішення, два красунчика, які з невідомих причин звернули увагу на мене одну. Чомусь здається, що я їм обом стою поперек горла, настільки вони обидва нерівно до мене дихають. 

Але зараз сиджу у своєму кріслі і потішаюся з їхніх переговорів між собою. Дивно, але чомусь два директори забули про існування всієї команди підлеглих, які сидять у колі перемовного залу і чекають на одне-єдине рішення, до якого вони мають прийти обидва.

– Матвію, так буде краще для всього холдингу. Контракт, який нам пропонують партнери, вигідний і цілком влаштовує нашу компанію. Ми повинні підняти холдинг на міжнародний рівень. Це наша спільна мета, до якої ми роками йшли, – запевнив Артур Володимирович своїм грубим, але оксамитовим голосом. 

Артур красунчик ще той, але не в моєму смаку. Він справжній бабій і серцеїд, якого ще світ не бачив. Вважає себе неперевершеним… але виглядає повним козлом.

– Артуре, чи не мені краще знати, що потрібно і як краще буде для холдингу? – підвищив на партнера свій голос Матвій Романович. 

Цей чоловік взагалі не знає собі ціни, тобто, вважає себе безцінним. Його прізвище – Цар, ну й, власне, цим все сказано.

Я вже тихо посміююсь в той час, коли інші колеги повідкривали роти, слухаючи обох начальників.

– Марто Вадимівно, що вас так розсмішило? – звернувся до мене суворим тоном Матвій і ні натяку в його голосі на сміх чи гарний настрій.

Мммм… який же він бурчун.

– Все гаразд, – не можу стримати свого сміху, якби не старалася. – Я просто згадала стару байку.

– Яку ще байку? – дратується біг бос.

– Про лебедя, щуку й рака. От саме ви двоє і нагадуєте мені лебедя й рака. Що один, що другий нікому не поступається і хоче, щоб прийняли саме його позицію.

– А ви, я гадаю, щука? – встромив свої п'ять Артур, захищаючи друга.

Вона хоч і колеги на роботі, але справжні друзі поза межами холдингу.

– Що!? – здивувалася я. – О, ні-ні, мене у свої справи не вплутуйте, будь ласка. Мені просто подобається спостерігати за вашими суперечками, тому й тішуся.

– Як же добре, що нагальні справи компанії вас не турбують, – склав руки між собою Матвій і відхилився на спинку крісла.

– Чому ж не турбують? Турбують, – заперечую, відчуваючи на собі косі погляди всіх присутніх колег. – Я всіма руками і ногами за спільне рішення, яке ви приймете обидва, – підіймаю руки на підтвердження своїх слів. – Тож  чекаю. Терпляче чекаю.

– Ще одне слово почую від вас, або звук, вилетите з компанії, як пробка, – просичав біг бос. 

Артур промовчав, бо по його томному погляду на мене зрозуміло, що він, як завжди, не згодний з рішенням свого друга. Та все ж мовчить, як риба.

А я тут одна не розумію, навіщо Матвій мені погрожує обіцянками, які ніколи не виконає? Чи це він всього лиш перед підлеглими працівниками вдає з себе великого боса? Він же ніколи мене не вижене звідси. І про це знаємо тільки ми з ним вдвох.

– Мовчу, – закрила собі рота уявним ключем і лукаво всміхнулася начальнику. 

Знав би Матвій, як він тільки мене бісить, не напрошувався б кожного разу на кепкування з моєї сторони.

Артур, просканувавши наші погляди з Матвієм, тяжко зітхнув і похитав головою. Знає чоловік, що для свого ж здоров'я краще не лізти в наші перепалки з його другом.

– Ну що ж, тоді продовжимо, – зібрався з думками Матвій і звернувся до партнера. – Артуре, якщо твоя ласка, я хотів би, щоб на наступну нараду ти запросив до нас цього Сергія Бикова. Хай сам розповість нам про вигідні умови нашої співпраці з ним. І нехай буде переконливим, бо мою згоду не просто отримати.

– Зрозумів. Зроблю, – кивнув чоловік.

– Що ж, шановні, – звернувся Матвій до всіх підлеглих. – Хочу повідомити, що сьогоднішня нарада переноситься на завтра на дев'яту годину.

– Як на завтра!? –  здивувався Артур, чим очевидно, що вкотре не погоджується з рішенням свого партнера.

– Так, Артуре, на завтра на дев'яту годину цей Биков має бути тут, – Матвій тицьнув пальцем по столу, маючи на увазі перемовну залу. – Інакше я не підпишу контракт на співпрацю з ним, – пропалює біг бос гнівними очима свого друга.

Їй-богу, я скоро лопну від сміху. Що й очікувалося, два командири на прийшли до спільного знаменника. А тому вони переносять рішення про створення багатомільйонного проекту на завтра. Це зовсім не дивно. Абсолютно.

– Тож у тебе є всього лиш доба для того, щоб вмовити цього вельмишановного цабе прийти до нашої компанії та обговорити питання стосовно співпраці з ним, – просичав Матвій суворим тоном і навіть очима запевнив опонента у своїй правоті.

– Гаразд, Матвію, – погодився Артур. – Спробую вмовити чоловіка стати присутнім на нашій нараді. Коли Сергій Биков вже так бажає співпрацювати з нами, то потрібно частіше зустрічатися і обговорювати деталі, – уточнив він задля розуміння всіма колегами, що він таки в дечому підкоряється Матвію. – Зроблю все можливе, щоб вмовити його.