21.4

Зранку заварюю запашну каву. Ну як зранку, після зустрічі нового року, встати зранку це ближче до обіду. І то, по всьому видно, я перша прокинулася, бо в будинку тиша.

А ні, хтось таки шурхотить на кухню. І це хтось із хлопців, кроки для дівчини надто важкі.

Ех, прийдеться кавою ділитися, як знала, на дві чашки заварила. Розлила по чашках, поставила на стіл. З холодильника раніше дістала миску з салатом і тарілку з тарталетками. Думаю вистачить, щоб заморити черв'яка, а якщо ні, то хай шукає добавку сам.

- Доброго ранку! Як спалося? - почувши, що хлопець за моєю спиною, вирішила розпочати розмову, навіть не глянувши хто ж прийшов.

- Привіт, непогано, а тобі? - відповів Артем.

Я на хвилинку зависла. Не очікувала, що ми опинимося наодинці так швидко.

Під час святкування він намагався зі мною поговорити, але постійно біля нас у той момент хтось з'являвся. Провалили друзі свою операцію по звідництву, надто вже намагалися усе тримати під контролем. Та з плином свята - заспокоїлися та просто відпочивали.

- Нормально, впринципі, як завжди після свята, - все ж таки обернулася до хлопця, а він прикипівши до мене поглядом стояв в одвірку, - сідай, я вже зварила кави... Не думаю, що варто чекати, доки усі прокинуться...

- Так... Хай відпочивають, ми ж, тільки, під ранок розійшлися по кімнатах, - всміхнувся та присів біля мене.

Певний час ми просто їли. Жоден не намагався розпочати розмову, що так і крутилася в повітрі. Було розуміння, що так далі не може продовжуватися. Потрібно щось вирішувати.

- Рито, ти ще довго будеш тікати від мене? - першим почав Артем.

Прикував погляд до мене та не відпускав. Я ж губилася, під таким відвертим натиском.

Він чекав відповіді. А не дочекавшись продовжив.

- Ми вже не діти, щоб бігати кругами. Я тебе кохаю, Рито, - з придихом сказав, а в мене мурахи табунами в гопак пішли, про серце мовчу - воно готове вистрибнути з грудей. - Я кохаю, тебе, сонечко! І мені не потрібно більше часу, для розуміння цієї істини. Я у тебе закоханий був уже давно, але сприймав, як вияв турботи. Приносив до сховку солодощі, щоб моя ласунка взяла їх собі. Знаю, що тобі довподоби, адже у нас смаки однакові. Готовий був прибити Тимура за... - на цьому запнувся, - Та сам не кращий... Наробив дурниць...

- Артем... - хотіла вставити хоча б слово, та де там.

- Чекай, не рубай з пересердя, я обіцяю тобі, що подібне не повториться...

- Ще б пак! - хмикнула, не витримавши додала, - Та якщо повториться, я вам таких тлумаків надаю, що мало не покажеться. Бач, що надумали, закладатися на дівчат, бевзні.

- Хм... Заслужив... - із сумом у голосі простягнув, але зрештою, зі смішком додав, - Я і не сумнівався, що ти можеш натворити справ. В тебе ще той характер - "золотий".

- Ей, не подобається мій характер? У самого не кращий. А я, між іншим, закохалася в тебе, не дивлячись на всі недоліки. Так на дворі повно снігу, - обурено махнула рукою, - твій шанс зліпити собі "дівчину мрії".

- А мені не потрібно нікого ліпити, - вже на повну посміхаючись говорив, - моя дівчина мрії - сидить поруч зі мною. І ти справді закохана в мене?

Лукаво примруживши очі очікував моєї реакції.

- Ааааа... Я, що?... Сказала це вголос... - взялася за голову, Артем вже задоволено шкірився, почув, таки, бажане зізнання. - Я ж мала тебе ще помучити, щоб ти...

Та мені вже не дозволили договорити. Зловив в обійми та палко поцілував. Ох... Як мені не вистачало його поцілунків.

Що тут скажеш, після зізнання у коханні, вже не бачили інших варіантів, як бути разом. Для чого мучити один одного розлукою, якщо тягне бути разом.

Взаємні почуття потрібно берегти. А недомовленості не можна залишати на самотік - нічого саме собою не з'ясується. Завжди потрібно говорити та чути співрозмовника.

Адже, навіть взаємне кохання можна втратити, через недомовленість.

Я ж з Артемом, нічого втрачати не бажаємо. Так, характери у нас ще ті "подаруночки", але думаю, ми з цим якось змиримося. Не даремно все дитинство разом провели - було нам, як підготовка, щоб краще розуміти один одного.

Наразі, наша спільна історія, як закоханої пари, тільки починається. Звичайно, життя несе в собі повно сюрпризів, і не завжди приємних, але я вірю в нас і те, що якщо ми будемо разом - нам усе буде під силу здолати.