20.3

Купити каченят вкінці літа. Що здавалося простіше?

Ага, не продаються вони на кожному кроці. А ще такому делитанту, як я, що не має жодного розуміння, де шукати ту птицю.

В усіх знайдених посиланнях продавали уже підготовлених до приготування качок. Не зовсім те що мені потрібно.

Від безвиході, подзвонила до Грицька, просила про допомогу з моїм задумом. Хто б міг подумати, ще на початку літа, що відновимо свою дитячу дружбу, яку з плином часу загубили.

Хороший хлопець, Грицько, виявився, хоча і зі своїми чудернацькими тарганами. Але у кого тих цікавеньких тарганів у голові немає?

Отже, він погодився вговорити свою бабусю продати пару каченят, ну не зовсім вже каченят, але ще і не дорослих птахів. Якраз те що мені потрібно.

У село їхали тією ж компанією, що і у місто, з однією лиш відмінністю - не було веселих теревень. Усі були поглинуті своїми думками. А я ще й в очікуванні дива від Грицька.

Він же мене не підведе? Правда?

Інакше я зовсім розчаруюся у справедливості всесвіту...

Оце загнула, аж самій смішно стало. Про, якусь міфологічну, справедливість всесвіту задумалася. А вона взагалі існує?

Але це надто масштабно почала мислити, взагалі то, я затіяла малеееесеньку бешкетність. Так що відійдемо від високих матерій та теорій, а спустимося у наше село, куди між іншим, ми вже приїхали.

І, о великі шоколадки, Грицько стояв біля нашого паркану, з не маленькою катонною коробкою. Якщо вся наша брава компанія, навіть не здогадувалася про підступність подарунку, то моє вражене самолюбство вдоволено потирало руці.

Ох, які ж перекошені, від здивування, були писки у хлопців. А Лєра залилася реготом, бо простим сміхом, той несамовитий звук, було важко назвати.

- Це що, в біса, таке? - першим від шоку відійшов Артем, почав допитуватися, тицяючи пальцем у галасливих птахів.

- Хм, каченята, хіба не видно? - знизала плечима.

- Та бачу, що не поросята, а навіщо вони нам? Та ще й живі, - з підозрою вирячив свої баньки на качок. - Щось завеликі вони для каченят...

- Угу, каченята ж мають бути маленькі, пухнасті... і жотенькі, чи сіренькі? - це вже підключився Тимур, вивчаючи, дослідницьким поглядом, пташок.

- Трішки вже підросли, - недбало махнула рукою, - та і за такими легше доглядати...

- Ри-то, що ти задумала? - примружившись спитав Артем, от відчуває куди вітер дме.

- Ви ж так сильно хотіли каченя, - склавши руки на грудях почала, - так що, будьте ласкаві, отримуйте. Тепер у кожного по каченяті, доглядайте їх, годуйте, пестіть... Ну і все щоб пташечки гарненько себе почували...

Не довго думаючи, взяла і вручила в руки Артему і Тимуру по качці. Ошелешені хлопці прийняли пташок, в невзмозі щось мені заперечити.

Стас, від сміху, збоку вже хрюкати почав.

- А ти, - тицьнула пальцем у хлопця, мала ж я його відволікти, а то ще подавиться зі сміху, - суддя парі, прослідкуєш, щоб з каченятами було все гаразд. Зрозуміло?

Від несподіванки Стас аж гикнув.

- Ееее, цей во... - зам'явся Грицько, переминаючись з ноги на ногу, - бабуся просила повернути качок, після того, як у фермерів награєтеся. І бажано цілими і здоровими. Інакше вона обіцяла знайомство зі своїм дрином.

- Рит? А, можливо, ти якусь іншу падлянку придумаєш? - в надії звернувся до мене Артем, тримаючи обережно свою качку, а вона вже почала вивчати свого господаря, на кілька наступних днів, якісь спокійні ці птахи, дресеровані, не інакше. - Не впевнений у тому, що ці чудові качки у нас гарно себе будуть почувати.

- Ні, навіть не подумаю. На чотири дні вони на вашій відповідальності, - винесла вердикт.

- От халепа, треба ж було так встояти? - простогнав Тимур.

- Ой, дітки, а нащо вам качки?

Від оклику баби Нюри ми аж підскочили, від переляку. Як вона так тихо до нас підійшла? Чи це ми такі зайняті були?

- Ееее... Так, хлопці, хочуть спробувати кілька днів їх подоглядати, - знайшлася з відповіддю Лєра.

- Ох, то краще курочок потрібно було взяти, - скрушно похитала головою бабуся Нюра, - бо ці проглоти, тільки й роблять, що кричать та жеруть...

Я на цю заяву, тільки осміхнулася. Хлопчикам каченя потрібно було, то і отримали, те що просили. Про курочок мови не було.