19.3

Рита

- Хіба так важко зізнатися? - я вже відверто починала злитися, - Я ж вже сама підштовхнула його до відкриття цієї змови. А він... Еххх...

- Та заспійся, навіжена, у мене скоро вибухне голова від твоїх емоційних метань, - закинувши голову догори, наче просить у небес вгамувати ту ненормальну, Лєра взяла черговий одяг з полиці, та попленталася до приміряльної, - Рит, ти все жалієшся без кінця на мого недолугого братика, як тільки ми здихалися від Стаса. А це між іншим більше ніж година! Май совість.

А подруга права. Стаса ми чемно попросили залишити наше дівоче товариство, біля магазину з нижньою білизною. Аргументували все тим що він нам у подібних покупках буде заважати. 

Стас правда запропонував подарувати Лєрі комплект, який він вибрати хотів разом із нею. Подруга, червона як буряк, спершу відкривала і закривала рота, невзмозі зв'язно висловитися. Не очікувала такого повороту подій. Якщо чесно, я також вирячила очі від такого нахабства. Та все-таки Лєра опанувала себе.

- Стас, а не пішов би ти... до хлопців... кави попити... - ледве стримуючи себе, процідила крізь зуби Лєра, навіть кулаки до побіляння кісточок стиснула, напевно боролася з бажанням дати прочуханки тому безстрашному назабнику.

- Я щось не те сказав? - спантеличено спитав хлопець.

Не знаю чи він грав, чи і справді не розумів причини невдоволення своєї дівчини? Але все виглядало доволі правдоподібно.

- Стас, ми не можемо... дарувати такі... подарунки один одному, - намагалася тримати себе в руках і пояснювати свою позицію Лєра.

Я ж не могла відійти і дати їм поспілкуватися наодинці, у мою руку так вчепилася подруга, що напевно буде синець.

- Чому це не можемо? Все ми можемо дарувати, тим більше я це все від щирого серця, - тепер вже Стас виглядав ображено, - якщо ти забула, то я тобі нагадаю, ми зустрічаємося, я твій хлопець!

На останньому слові зробив відчутний наголос. Оооо, пахло смаженим. А я не мала змоги змитися з поля бою.

- Гаразд, хлопець мій, - примирливо підняла руку Лєра, вже заспокоївшись, - але ми ще дуже далеко до подібних дарунків, не той етап у наших стосунках.

Буря сама собою розвіялася, так і не зруйнувавши нічого навколо. 

Мене милосердно відпустили. Чому я була безмежно вдячна. Не дуже хотілося бути затиснутою у їхніх палких обіймах, та зблизька бачити поцілунки закоханої пари.

Стас трохи ще побурчавши, більше для проформи, аніж всерйоз, залишив нас самих. Пішов до хлопців, як його люб'язно відпровадила Лєра. Сама ж дівчина просто світилася від щастя, як новорічна гірлянда. Але її сяючий настрій зіпсували мої розхитані нерви.

Жалілася я довго, та ґрунтовно. У мене вистачало на що. Найбільша проблема полягала в тому, що хотіла від хлопця, в якого закохалася, відвертості та не почула її...

От і побивалася. Чим довела подругу до нового роздраю.

- Так. Все, досить цих недомовок, - мало не закидала мене одягом біля приміряльної, коли я знову завела стару пісню, - Якщо хочеш правди та зізнання, то будемо діяти разом.

- Що ти маєш на увазі? - підхопилася, при цьому не забирала рук від обличчя, яке вже встигла прикрити.

- А те що досить ходити кругами, - войовничо відповіла Лєра, - ми разом підслуховували, отже ми разом за свої витівки і будемо нести відповідальність. А хлопці втрьох затіяли пакість, от і відгрібати по повній, також будуть разом.

Сказала, як запечатала. І ніяких протестів не буде терпіти.

Страшно зізнаватися, але необхідно. Якщо хочу мати незатуманений розум образами та розчаруваннями, як собою, так і хлопцями, маю піти на такі кардинальні кроки.

Все. Вирішено. Сьогодні поставимо всі питання, які не дають спокою...