16.4

Довести корову баби Нюри додому було ще те катування для мене. Якби не було поруч Артема я б уже давно накивала п'ятами. І хай мене пробачить баба Нюра, але це вище моїх сил, я б залишила її дорогоцінну корівку на паші. Тоді вже точно могла і не підходити до бабусі, щоб не бачити в її очах докір за свою слабкодухість.

Ну, Грицько, попадися ти мені, я тоді тобі розповім як це делегувати свої свої обов'язки на інших. Не міг він з Тимуром, для початку, забрати Мурку з паші, так як і обіцяв бабі Нюрі, і вже потім іти на риболовлю. 

Уууу... хлопці. Що у їхніх головах робиться? Напевно полова в деяких замість мізків.

Отак і пленталася позаду Артема, подалі від небезпечної для життя і здоров'я тварини. Взагалі, я не маю нічого проти корів, але всерівно боюся їх панічно.

- Рит, перестань тремтіти, корови травоїдні тварини, - він ще глузує наді мною, паскудник такий, - ось візьми погладь її.

І поплескав по боку Мурки, та в свою чергу тільки фиркнула невдоволено, що знову відволікли її від соковитої травички, ще й женуть кудись.

- Ти з глузду з'їхав? Чи з деревом поцілувався по дорозі сюди? - обурення так і просилося назовні. - Знаєш же як я їх боюся.

- Та перестань, що може тобі зробити це миле створіння? А на рахунок поцілунків я подумаю, тільки не з деревом.

Посміхнувся та задирикувато підморгнув мені. Це він на щось там натякає, чи що? А я то взагалі ніяких натяків не давала, це так, саме собою вирвалося в мене, від обурення.

Скільки б не провокував мене Артем на вияви ніжності до корівки, скільки б не просив підійти ближче - я не піддалася, просто скеля, вистояла таке важке для мене випробування.

Як на зло ми пленталися наче равлики. Ту дорогу що можна було подолати за хвилин п'ятнадцять неспішного кроку, ми пройшли за годину. У мене навіть закралася думка що він це навмисне так повільно йде, чи Мурка відчуває мій страх, та так витончено знущається з мене. Ніби говорить: "тремтиш... то ще більше потремти".

Був момент, коли я вже була ладна все кинути та втекти, але гордість не дозволила цього зробити. Після такої ганебної втечі Артем мені життя не дасть, буде підсміюватися наді мною постійно.

І коли ми вже заганяли Мурку в хлів, я себе мало не супер жінкою почувала - такий подвиг скоїла, це вам не лисички в лісі шукати. Аж видихнула полегшено, коли баба Нюра з відром для доїння пішла в хлів. Це ж мій шанс втекти звідси без загрози для моєї репутації.

- Дітоньки, зачекайте трішки, я вам молочка дам, - добродушно зупинила нас бабуся, - какао зварите, чи каші. Ви ж любите молоко, я то вас знаю.

Ще й пальчиком повчально помахала. От все вона знає, що не відмовимося від такого подарунку.

Я вже і вмостилася на лавку, неподалік від котиків, які очікували на свою порцію молочка від бабусі. Якби я знала що задумав Артем, то дременула звідси, тільки Мурка свій хвіст у хліві сховала, і ніякі обіцянки про молоко мене не зупинили б.

- Бабо Нюро, а навчите і нас доїти корову? - спитав так розслаблено, ніби і нічого дивного не сказав.

Я після такого повороту аж гикнула. І глянула на хлопця таким спопеляючим поглядом, що і дурню ясно стало б що я готова вбивати, якщо він не зупиниться нести цю нісенітницю.

Та Артем вважає себе розумним, тому і продовжив говорити. 

- Рита, так прямо, аж пищить, так навчитися хоче, - ага, пищу, так хочу одного паскудника за шию потримати.

Ох, нарвешся ти, хлопче, і не на поцілунки, так точно.