15.4

Так і прийшла на кухню занурена у свої роздуми. Не помітила коли хлопці занесли усі покупки, ба навіть розклали по місцях, оце ми дисципліну навели. І звичайно ж, не зчулася коли вони встигли втекти на риболовлю.

От Грицько, і коли тільки він встиг так потоваришувати з нашими гавриками? Щось ми геть їх розпустили, якщо такі моменти пропустили повз своєї уваги.

Сиділа на кухні. Пила свій трав'яний чай, а смачний який він та ароматний, недаремно ж ми самі трави збирали та сушили. Усе за рецептом та вказівками бабці Нюри, хороша бабуся.

Так от, сиділа на кухні, пила чай із шоколадкою. Артему спасибі - поповнив запаси солодощів, усе як я люблю, цього разу навіть більше. І наче вихор влетіла Лєра. Відразу зауважила, щось із нею не те. А от що, потрібно ще з'ясувати.

Дивлюся на неї, розмову перша не розпочинаю. Надто вже її рухи рвані та дещо розсіяні. У таких випадках краще дозволити їй трохи втихомирити внутрішній буревій. Мало що, може і знести нестримною стихією.

Бачу діло не іде. Ніяк вона чай собі заварити не може. Он вже другу поспіль чашку напою в раковину вилила. Вирішила рятувати наші запаси трав, такими темпами все піде у смітник. 

Всадовила подругу без слів за стіл, а сама взязалася готувати їй чай.

Коли вже зробила напій таким як потрібно, поставила перед Лєрою, підсунула тарілку із солодощами ближче. А сама розмістилася навпроти. І сиділа навпроти. Чекала, сама не знаю що, але дочекалася.

Лєрка розревілася.

Оце тобі і новини. Коли ішла з Тимуром до Сільмагу усе було нормально. Що ж такого могло статися за не повні три години?

Нарюмсавшись вдосталь та посьорбавши чаю з шоколадом видала.

- Ми зі Стасом посварилися.

- Ееее... Так ви часто сперечаєтеся, що цього разу? - я і справді не могла зрозуміти, здається вони мало коли спокійно переживають день, так щоб обійтися без суперечок.

- Цього разу... еххх... напевно ми розійшлися, - на видиху вимучила потрібні слова.

У мене був на деякий час ступор. Ну геть як смартфону потрібна інколи перезагрузка, от так і мені. Промовчала трохи.

- А можна конкретніше, звідкіля такі думки у тебе з'явилися? - щось мені підказує що подруга дещо драматизує.

- Ми посперечалися, після того як ви з Тимуром пішли. Особливого нічого не було, усе як звичайно. Але цього разу... він сказав, що я його дістала до ручки, і він хоче відпочити від мене... - і знову розвела тут повінь.

Я пересіла до неї та обійняла. Нехай поплаче. Ох же ті закохані серця, не можуть спокійно і одного слова пережити - усе переводять у вселенські масштаби.

- Ну-ну, він не мав на увазі розставання, - погладжуючи по волоссю заспокоїла.

- Ти так думаєш? - з надією спитала, а скільки благання у її очах, як я могла не запевнити що все буде гаразд.

- Звичайно, ви просто дуже імпульсивна парочка, і доречі неймовірно підходите один одному. Йому без тебе скоро стане сумно самому. І прийде просити вибачення за сказані слова.

- Угу...

Так ми ще певний час посиділи. Потім пожартували. Ще розпочали говорити про нашу з Тимуром прогулянку, але розвинути тему не дав сам винуватець Лєриної повені.

Зайшов на кухню. Поцілував Лєру, як ні в чому не бувало. Я ледве не поперхнулася, вже третьою чашкою чаю. Щось я геть не второпаю що коїться.

Лєра довго не була у ступорі. Коли Стас розпочав ревізію холодильника стала перед ним у войовничій позі - руки в боки, як дружина чекає чоловіка що провинився. Ось качалки для повноти картини не вистачає і був би образ завершений.

- То я значить тобі набридла, так? - аж пихтить від злості.

- Лєрусь, кицюню, що з тобою? - у Стаса лице виражало повне не розуміння всієї катастрофи у яку він потрапив.

- То я вже кицюня, ах ти паразит, я тут місця собі не знаходжу, а він "кицюня, що з тобою?", та я зараз тобі покажу що зі мною...

Я, все ж таки, вирішила ретируватися з кухні. Нехай самі між собою розбираються. Отак одне скаже зопалу, а друге прийме надто близько до серця, та ще й перебільшить, і розпочинаються трагедії та сльози.

Думала швидко піду скупнуся у басейні сама. Всерівно хлопці пішли на риболовлю, а Лєра зі Стасом ще миритися будуть добру годину.

Та не так сталося як гадалося.

Прибити мало ту заразу. Я ледве з переляку під воду не пішла. Та хто ж так підкрадається?