13.2

Доки ішла на кухню, так і відчувала як мене пропалюють очима, принаймні двоє хлопців. Не сподобалося? Так самі в усьому що сталося і винні.

Порозкладали все що приніс Денис. Що в холодильнику залишили, поки що, а що і на столі залишили.

Вирішили що готувати на вечерю, щоб багато часу не витрачати, адже всі голодні, та не надто радісні. Потрібно всіх нагодувати. На ситий шлунок і розмова легша буде.

Артем з Тимуром невдоволено сопіли, скривдженими хом'яками. І раз по раз кидали промовисті погляди в мою сторону.

Денис же намагався мені допомагати, та приділяти особливу увагу. Звичайно, за інших обставин я б оцінила його старання, тільки не зараз.

Не зійшли наші планети сьогодні, аж ніяк, пішли паралельними орбітами. А шкода, хороший хлопець, дарма що сприймається суто як друг, і не більше.

В якийсь момент не витримала ці дивоглядки, і відправила Дениса на двір. Попросила навести порядок на столі.

Там роботи на хвилин двадцять, якщо не поспішати. Ми доки зачепилися з дівками трохи безладу накоїли.

Денис мене зрозумів, що не так прошу прибрати, як хочу наодинці поговорити з хлопцями. Та сказав що заважати не буде, і попросив покликати, якщо буде потрібно на кухню.

Коли за Денисом зачепилися двері, певний час збиралася з духом, та все ж таки поговорити варто, нікуди не подінуся.

- Досить пихтіти. Викладайте, що не так, чому так і свердлите мене своїм невдоволенням? - звичайно, зайняла войовничу позу - руки в боки.

- Рито, тобі не здається, що ви з Лєрою перегнули дещо палку, - розпочав Артем.

- Можна було і м'якше обійтися з дівчатами, а то надто грубо вийшло, - підтримав друга Тимур.

Ах, ви паскудники, і тут зберігаєте солідарність.

- А наші з Лєрою переживання і наш стан - вас не хвилюють? - вилила своє праведне обурення на недолугих захисників скривджених невинності дівок.

- Ти не зрозуміла, вони ж гості, а ви на них накинулися, - пояснював Тимур як маленькій дитині.

- Так значить ми і винні ще й вийшли, - скептично зазначила, похитавши головою. 

- Я не це мав на увазі, та зовсім вас не звинувачую, - пробував згладити гострі кути Тимур, які сам же і створив своїми недбало кинутими словами.

- Так, Рито, вас ніхто не звинувачує, але ви також далеко не янголи, - сказав наче припечатала Артем.

- А ви не пробували для початку розібратися в ситуації, що склалася, може все зовсім не так як вам здалося на перший погляд?

Моє роздратування в переміш з розчаруванням росло в арефметичній прогресії. Це що виходить - замість того щоб підтримати нас, вони ще й звинувачують і як недолугих кошенят сварять, котрі мимо лотка сходили?

Я ледве стримувалася, щоб не розревітися. Це ж вони двоє проти мене однієї, і мені немає в кого просити підтримки. Оце вибрали момент для полоскання мізків, нічого не скажеш - накинутися вдвох на беззахисну дівчину.

- Ми бачили що ви натворили, - а Тимур не вгамовувався, Артем також не спішив зупиняти друга в докорах, - полізли в бійку, верещали та сварилися як навіжені. Я був вищої думки про тебе.

- Ну вибачай, не ідеальна я, яка вже є, - передразнила, а що маю робити - захищаюся від нападок, як можу.

- Ніхто тебе не докоряє неідеальністю, тільки говориться, що можна було промовчати, а не везтися на дурницю, розумнішими бути треба, - встряв у розмову Артем, краще б уже мовчав.

- Дякую, тепер я ще і не розумна, скільки нового дізналася про себе за кілька хвилин, - сарказм з мене просто лився гірською розбурханою річкою.

- Рито, не перекручуй слів, - тепер уже роздратуванням бризкав Артем, - я зовсім не те хотів сказати.

- А що? Що хотів? Що ми негідно себе повели? Так ви це і сказали, але якби ви не притягли сюди цих дівок, та не дозволили лазити по будинку, та робити все що ним заманеться - нічого б з цього не сталося. Але ви це все допустили.

- А ви значить себе завжди гідно ведете? І нікого не запрошуєте? - Артем підійшов впритул до мене, та вже відверто зі мною сварився, - Ти вважаєш це нормально запрошувати хлопців, та видавати що у вас були стосунки? Чи все ж таки були, а я не знаю? На осла мене тримаєш?

Тимур щось намагався сказати, але його вже ніхто не слухав. А я дивилася в усі очі на Артема і не розуміла, що коїться. За що він так зі мною?

- Якщо вас не влаштовує наша не гідна поведінка - можете іти слідом за ними, за своїми гостями дорогими, вас ніхто не тримає, - випалила на одному подиху, і вискочила на подвір'я, так як розуміла, що сльози вже не всилах стримати, ще трохи і прорве греблю.

Побігла подалі, за будинок, щоб виплакатися досхочу, і щоб ніхто мені у цій справі не завадив.

Від кого не очікувала такого, так це від Артема. І що таке на нього найшло?