12.3

Повертаємося і шукаємо де ж поділися гості непрохані. А он дівки, на шезлонгах розляглися, курки-гриль на вентилі, засмагають.

Штукатурка не заважає, це так з цікавості подумала. Це ж як шкіра ретельно замащена у них, що лиця на маски більше схожі.

Я розумію і схвалюю подібний макіяж на фотосесію, чи на свято, або ж на вечірку відпочити, але на дачі позасмагати... Вибачайте, перебір на лице.

Так той витвір мистецтва від спеки потече, а ми ще водички додамо. Ми дівчата не скупі, чим зможемо - так допоможемо. От бачимо, потрібно звільнити їхні писка... ой вибачте, лиця від тонни непотрібних мастил, так ми ж хороші, все влаштуємо у кращих традиціях та звичаях українського народу.

У нас у українців серця великі та добрі. До чужого лиха не лишаємося осторонь - допомагаємо. Ну а те що дехто може розцінити нашу поміч не правильно, так це ж їхні справи. Ми ж не зі зла, ні що ви, та як таке могли подумати. А якщо і так, то нема чого нас чіпати було, цілішими залишилися б.

Доки ішли до дівиць думали, як то все провернути красиво. Та так щоб ми вийшли янголятками з білими крильця, а не чортенятами з ріжками та хвостиками.

Але на щастя нам, та на горе дівкам, які ж вони все-таки недалекі виявилися, вони самі ж нас і розпочали провокувати. Даремно тільки переживали, що важко буде на конфлікт вивести.

Дівиці вели себе розкуто, ніби на курорті, і їх нічого не могло збентежити.

Ми покрутилися поряд, привертаючи увагу до наших чарівних персон. То сонечко їм перекриємо, щоб проміння нерівномірно обсмажувало їхні тушки, то в басейні плюхкалися завзято, а виходячи з води щедро обризґували все навколо. Та щось необхідної реакції недочекалися.

Вже було подумали, що все - нічого не вийде, так нам удача посміхнулася. Дівки почали нахабніти, не сильно, але вже прогрес.

Зіпсували все хлопці, котрі невчасно з'явилися. Не могли ще посидіти в будинку, так ні приперлися, красені, але не на довго. Їхнє щастя, затрималися довше, взяла б тонік, той рожевий, що Тимур мені так люб'язно презентував, і вилила б їх на голову тут посеред двору, так ще з клумби квітів у волосся понатикувала.

Хоча з клумбою перебір, квіти то святе, ми їх любимо і плекаємо. Однозначно ні, клумби квітів не чіпали б, стільки часу та праці ми туди вклали, явно не для того щоб деяким пройдисвітам, шевелюри квітами прикрашати.

Як тільки хлопці зникли за будинком дівки взялися за своє знову. Ми ж у свою чергу прикинулися невинними ягничками. Не всім же поширюватися, що під цією непоказною шкіркою приховані тигриці.

А дівиці нахабні. Ще й вказують що нам робити, наче ми з Лєрою замість прислуги у них. Ага, курорт знайшли. Зараз.

Одна піднялася, хотіла в будинок пошкутильгати. І навіщо нап'ялила ті копитця? Можна ж було стильне взуття вз'яти на низькій підошві. Хоча б друга без підборів, з нею напевно де не все втрачено, подумала мізками, куди їхала, то ж і взуття відповідне підібрала.

Та що це я конкурентку розхвалюю? Потрібно втікачку ловити.

- А куди це ти направилася, Світлана? - виділила ім'я.

Здається це Лариса шкутильгала. Не можу нічого вдіяти - не запам'ятала я хто є хто, от і ворожінням зайнялася. Назвала іншим ім'ям навмисне, щоб позлити. Вони аж надто високої думки про себе коханих, не втримаються від показної зневаги.

- Я Світлана, - озвалася обурено із шезлонга друга, котру ніхто не питав, - а це Лариса.

- А Лариса не вміє говорити? - парирувала Лєра, вона вловила хід моїх думок, та вступила у гру.

- Я взагалі-то тут, - вскипіла всіма обговорювана Лариса, - не варто забувати, що я все чую та бачу, - майже істерично верескнула.

О, то все може пройти швидше ніж ми сподівались. Яка запальна і темпераментна. Уххх... Продовжуємо в тому ж напрямку, якщо вже намацали ниточку.

- Угу, Лариса. То куди ідеш? І чому дозволу не питаєш? Можливо тобі не можна до будинку заходити, - вкрадливо та повільно говорила, мало що, може вона не зрозуміє, якщо швидко скажу.

- Нам дозволили у будинку зайняти ті кімнати, які сподобалися, - гордо підняла голову, ну королева без корони, - там відпочину.

Ну це вже подивимося.

- Які ще кімнати? - перепитала, нібито я не вкурсі, що вони поселилися у наші, так ще встигнули нажертися на кухні, та не прибрати за собою.

- Звичайні такі кімнати, - визвірилася до мене, - а ти бачу тупенька, не січеш?

- Незрозуміла... - я не очікувала такого маневру, дещо розгубилася.

- І не дивно, - фиркнула зарозуміло Світлана поправляючи окуляри, та поблажливо махнула рукою, - Ларка, вони ще малі та зелені. Куди їм зрозуміти, що потрібно хлопцям, і на що вони здатні заради дівчат, котрі знають собі ціну. Не те що ці облізлі молі...

- Ах ти паскуда фарбована... - підскочила Лєра.

- Що завидки взяли? Коштів на хорошого майстра, колориста, не вистачає? - з єхидною усмішкою продовжила за своєю подругою Лариса, - Так погано догоджаєш своєму хлопцеві... Ой, та де ж йому взятися у такої-то страшненької?

- Сама ти страшна, та тебе вночі побачиш, до смерті перелякалися можна. А волосся у тебе більше кубло вороняче нагадує ніж зачіску. Щось твій майстер по зачісках підкачав. Чи погано догоджала? - Лєрка як зірвалася, то вже не зупинити.

Сварка між нами дівчатами тільки набирала обертів. За перебігом подій уже було особливо не встежити. Усі були на ногах, ніхто вже не засмагав, тільки отрутою плювалися. Ясно ж як білий день - змії на сонечку перегрілися, от і бісяться.

Не помітила коли Лариса перечепилася своїми копитцями на бруківці, і вже тормозила в клумбах. По дорозі переламала кілька кущів квітів. І нас ще винними хотіла виставити.

Попсовані клумби з квітами ми вибачити не змогли.

Лєра не тямлячи себе від слості взяла шланг в руки, а я повторила за подругою - взяла другий. Синхронно увімкнули воду, та щедро облили водою зі шланга неочікуванних гостей.

Ті верещали наче необрізані поросята. Та кинулися на нас з кулаками.

Бійка між дівчатами це щось. Рідко бувало бачити, але щоб самій приймати участь... Це була моя перша бійка. За коси ми добряче потягалися.