11.2

Вкотре переконуюся, коли трійця крокодилів фарбованих порізно, вони просто ідеальні. Тільки розділи їх, як відразу бачиш реальні зміни. І ці зміни тішать неймовірно, та гріють душу. А разом зберуться, так починають витворити невіть зна що. Ніби взяв хто і підмінив їх.

От тепер і Стас підтвердив мої припущення. Коли він один, одна милота і поступливість, хоч до рани прикладай. Що не попроси виконає. Допомогу сам пропонує. Такий хороший, аж не віриться, що він буває ще тією вреднотою.

За чотири дні проведені лише з нами, був найкращим співрозмовником та помічником. Саме так, ми були самі цілих чотири дні! Не кілька годин, як ми думали спочатку, а цілих чотири дні, це вам не жартики. Що в них там сталося, що вони затрималися невідомо, але факт залишається фактом, зателефонували і сповістили не чекати. Ну і гаразд, їхні справи, то хай і вирішують, ми тут ні до чого.

І цей час був наділений спокоєм та взаємопорозумінням. Навіть з Лєрою не вступав у їхні незліченні дискусії та конфлікти. Чи це він за допомогою та роботою не мав часу сперечатися? Незрозуміло. Це вже інше питання, та не таке вже і важливе, подумаєш заганяли злегка хлопця. Так він сам запропонував допомогу, і ні разу не відмовив у жодній прозьбі.

Ми і сумлінно користувалися наданими нам послугами. Таким не розкидаються, так як на дорозі не валяються хороші хлопці. Є поряд значить треба брати, а не носом крутити.

Звичайно, я розумію, що догоджав Стас Лєрі, та мав від цього користь. Хлопець всіма способами намагався проявити свої найкращі наміри щодо неї.

Мені аж цікаво стало, коли ж Лєра здасться. Під таким натиском важко встояти. І що тут приховувати, гарно він залицявся до неї. Мене, особисто, аж завидки взяли, до мене так ніхто не залицявся.

Свіжі букети польових квітів, кожного ранку на столі, у кухні нас очікували. До басейну приносив охолодженні напої, десерти, ягоди. За нами зі столу прибирав, мив посуд. Лєру майже не полишав без уваги, постійно розважав, якісь історії розповідав. Сама галантність та чарівність.

Я інколи почувала себе зайвою третьою. Тоді на деякий час відлучалася від них, тим самим надаючи Стасу більше простору для діяльності.

Нехай хоча б у когось вийде здобувати нормальні стосунки, раз на те пішло. Що ж поробиш, що мені не щастить. Так це не надає мені права псувати іншим можливе щастя.

І в той же час на душі у мене шкреблися кішки. Що зі мною не так? Чому вони заклалися на мене, те кляте парі придумали. Як подумаю, так від образи та несправедливості життя на очі сльози навертаються. За що вони так зі мною? Що я їм поганого зробила?

Ті недовгі моменти, які випадало побути на самоті разом із собою, використовувала для копирсання у своїх думках та почуттях. Часом жаліла себе, часом лаяла, за слабкодухість та свою сльозливість. Адже нерідко бувало, що і нюні розпускала, так себе кохану шкода ставало. Не без цього.

Бували ж моменти, коли на мене находила злість та розчарування у хлопцях. Чому вони поїхали, нічого не сказавши, не попередивши. А про довгу відсутність повідомили тільки Стаса. Що там у них такого сталося? Що за секрети, що не можна нам повідомити причини?

А потім приходила і ревність. Ах, же невірні слову лоботряси, поїхали до дівок, з якими любили раніше час проводити. А ти, Рита, сиди тут і думай, переживай за них. Ламай собі голову, що могло у них статися. Накручуй у думках різні результати своєї бурхливої уяви. А вони будуть там розважатися, і навіть не пригадувати тебе, ще маленьку, для них, та недосвідчену дівчину.

Ех, що тільки мені за ці дні не приходило в голову. Але одне можу сказати точно, я за ними сумувала. Мені не вистачало їх. Веселого настрою Артема. Невдоволеного бухтіння Тимура, що їжа приготовлена не так як домовлялися. Їхніх насмішок над нами. Насуплених лиць, коли ми знову ж щось чудили.

Коли вже вони повернуться? Я їх так чекаю. Зараз готова їм вибачити багато проколів, аби швидше повернулися. Сама від себе подібного не очікувала. І від такого визнання, ставало не по собі.

Що зі мною відбувається? Невже я закохуюся, чи ще гірше вже закохалася?

Ні, ні і ще раз ні! Цього не може бути, тільки не зі мною, тільки не так. Не хочу, щоб мені таким чином розбили серце. Але воно сліпе, і вже прискорює своє биття, як тільки чую машину, що проїжджає повз, а можливо це вони приїхали? Ні, не вони. Коли дзвонить телефон, очікую побачити на екрані номер когось із них... Але знову ж нічого подібного не стається.

Здається я попала, як так та золота рибка у сіті досвідчених рибалок...

І сумно, і страшно водночас. Що ж буде зі мною, якщо і справді закохаюся у когось із них? Знаю, неможна, що буде боляче, але всеодно сумую за ними. Не вистачає мені їх, от і все, і ніякі розумні доводи не допоможуть з цим нічого зробити.