8.5

- Та ви показилися, чи що там з вами робиться...

Намагалася вирватися з чіпких рук. Та де там, вчепилися наче реп'яхи, і кліщами не відірвеш. Ведуть як злодія-рецедивіста. Та що ж я такого їм зробити встигла? Насуплені, злі, може ще й голодні...

От зараза, ми ж їм обід та вечерю не приготували, прокол з нашої сторони, не виконали домовленостей, які самі і встановили. Та хіба вже не могли взяти самі собі щось намудрувати? Це ж не є так важко. І Артем не безрукий, не один раз із нами на кухні крутився, як впринципі і Тимур зі Стасом. Ні, тут причина в іншому. І я маю докопатися до її коріння.

- Та відпустіть вже, не втечу нікуди, - знову ж таки намагаюся достукатися до їхнього здорового глузду.

Мовчать злюки. Чую у своїй кімнаті репетує на Стаса Лєрка, та він хоча б їй відповідає щось невнятне, але вже прогрес. А зі мною наче води до рота набрали, тільки брови нахмурено зсунуті.

Доки Тимур тримає мене за лікоть, Артем відкрив шафу-купе та почав щось шукати у її начинні. Оце вже перебір, ще не вистачало мені щоб у моїй спідній білизні хлопці рилися. Тепер уже я зла, як пантера.

Вирвала ривком руку із хватки. Неочікував. Відпустив. Кинулася до Артема навперейми, доки не докопався до самих інтимних речей. Це ж треба було такому дурному в голову прийти.

- Ану геть від моїх речей, забрав свої загребущі ручища, - вирвала з рук яскравий топ, а поглядом готова дірку просверлити.

- Чого розбушувалася, нічого страшного не роблю, - накінець то хоча б щось сказав.

- Ви чому себе так ведете? - користуючись моментом почала свій допит.

- Як так? - буркнув ззаду ще один варвар.

- Як дикі варвари. За руки хапаєте, на сусідів гримаєте...

- Ах тобі сусіда шкода стало, - я аж від Артема відступила на крок прикриваючись яскравою ганчіркою, такий навіжений вигляд він мав. - Можливо ти до нього сьогодні втекла, а ми тобі порозважатися завадили?

- Ей, Артем, ти чого такий-то злий? - я відступала, а він наступав, доки не затиснув біля стінки. Зиркнула на Тимура, а він тільки й хмурить брови, та руки в кармани сховав, і також щось чекає.

- Чому я злий? Ти знущаєшся? - важко дихає, ніби стримується.

- Навіть і не думала...

- Не думала вона, що одна що друга... Та вам хоча б у ваші чарівні голівки могло прийти розуміння, що коли кудись зникаєте на цілий день - попереджати потрібно. Жодна і слова не сказала, - цілу промову випалив.

- Вибач... - опустила голову винувато, ми реально не подумали, що хлопці будуть так хвилюватися за нас.

- Та ви хоча б телефони беріть із собою, - збоку Тимур підтакнув Артему, - ми вже думали іти шукати вас, пропажі, а ви тут з тим непорозумінням щебпчете, як нівчому не бувало.

І собі рушив до моєї шафи-купе і давай ритися. Та що у них за поведінка? Ну так, ми повели себе безвідповідально - нічого не сказавши зникли на цілий день, телефони банально забули в будинку. Та ще той Грицько, хай йому неладно стане, причепився якогось милого до нас. Йому що дівчат мало у селі? Чи у нас медом намазано?

- Ей, ану вилізь з моїх речей, - пищала я вистрибуючи з-за Артема. Вийшло що видряпалася майже на плечі йому, ох і здоровенний він виріс за цей рік. - Що ти там забув? Там твоїх речей немає, чи позичити щось хочеш?

Не втрималася від шпильки. Можливо хоча б так відреагує.

- Підбираємо тобі вбрання на вечір, - сказав через плече Тимур, переглядаючи мої топи і демонструючи Артему, той тільки головою кивав.

- Для чого?

Так і повисла на плечі Артема. А він зараза щей підтримує мене руками не соромлячись погладжувати. Прийшлося по рукам йому вдарити кілька разів, щоб тримав при собі і не розпускав. Ач що надумав.

- Як для чого? - на вушко сказав Артем, - Ви ж на вечірку хотіли, от ми і підбираємо одяг, щоб сходити розважитися.

Я тільки рота від подиву відкрила. Яка вбіса вечірка? Ні, вони точно сонячний удар отримали сьогодні у басейні.

- Непереживай, Стас Лєрі також допомагає із вбранням, - заспокоїв Тимур, - дивися, можливо ця? З котиком, нічого так миленько.

Розгорнув білий топ з мордочкою кота, яка підморгує, та розрізами на плечах. Покрутив, приклав до мене, ніби оцінюючи. Артем тим часом дістав блакитні шорти, і проробив теж саме з ними, що і Тимур із топом.

- Так, непогано, - погодився Артем, - одягайся.

- Можливо ще й спідню білизну виберете? - з'язвила їм.

- Не спокушай, і так ледве стримався, щоб не глянути, - сказав на останок Артем, перед тим як закрити за собою двері, - давай ворушися, а то повернуся і допоможу одягнутися.

Все ж вийшли. Дозволили самій зібратися. Е ні, не буде по-вашому. Полізла тепер уже сама у шафу-купе. Ох і безлад вони мені тут наробили. Не одягну те що вони дістали,знайду щось інше.

Хочуть вечірку. Ну то буде їм вечірка.