8.2

- То ти довго зібралася грати у хованки? - захекавшись питає Лєрка.

Я відразу схопила її під руку і потягнула за будинок. Так як нас могли засікти, бо вже хлопці йшли до басейну. Можливо скупатися їм захотілося. Ех, мені так хотілося залізти у водичку і поніжитися, сонце так нещадно жарить, а там така бажана свіжість.

- Скільки треба - стільки й буду, - буркнула у відповідь.

- Ну Рито, ідемо скупаємось, я зараз засмажуся на цій спеці.

- Не скигли, ти мені подруга чи ні?

- А це що за питання? Ти сумніваєшся в мені? - різко зупинилася та склала руки на грудях, вже образилася.

- Не сумнівалася ніколи, - треба терміново миритися, а то нас застукають на гарячому, ох і спекотно, - вони підуть і ми також скупаємось, прошу тільки не разом.

- Ох, на які тільки жертви не підеш заради дружби, - оце вже інше діло, мене милосердно вибачили, - Ідемо, боягузливий сіренький зайчику, будемо деінде рятуватися від спеки.

- Маю пропозицію заскочити до баби Нюри... - натхненна її згодою почала.

- О ні, - перебила стражденним голосом, - якщо вона знову нас запряже полоти грядки, то я пас, краще вже до наших крокодилів у басейн.

І розгортається щоб вертатися, от зрадниця.

- Куди, - ловлю, - ану назад сказала. Не запряже, дивися як сонце палить, пожаліємося на спеку. Та й не буде ж баба Нюра з нас знущатися, ми і так багато їй допогли, хоч і не мали цього робити.

- Дивись мені, - пригрозила пальцем, - якщо що я граю у втрату свідомості, на гуртку акторської майстерності це у мене зі всієї групи найкраще виходило.

- Ага, дивися знову лоба не розбий, - скептично зазначила.

- Ой, один раз невдало приземлилася, а ти вже цілу трагікомедію роздула з тієї події, - знову вона починає ображатися, що нагадую її проколи, такі маленькі та незначні, але це так мило, що втриматися просто не реально.

- Так уже і один раз невдале приземлення було, - примруживши очі перепитала.

- Ну добре, добре - не один раз, а кілька, - підняла руки вгору здаючись, але тут же виправилася, - Але ж лобом вдарилася тільки один раз.

- Так, так інші рази діставалось твоїм спокусливим сідничкам, - ну як можна не потішатися зі своєї подруги в таких милих серцю моментах, коли і посміятися не гріх.

- Так це точно, бідні мої сіднички тоді були, - все ж таки пирснула від сміху, згадавши свої феєричні падіння, - але погодься - акторська гра у мене не погана.

Так і є - непогана, тільки практики більше потрібно, - підтвердила, дорогою до баби Нюри, все ж пішла зі мною не залишила.

Знаю я її акторську гру. Якби ще вдале місце для падіння вміла вибирати, а так як не лобом вдариться в одвірок, то мимо ліжка на підлогу гримнеться. Я хоча б визнала, що не бути мені актрисою, не моє, а ходжу на акторську майстерність тільки за компанію з подругою. Їй подобається, то чому ж не підтримати юне обдарування. Вона ж у відповідь ходить на, такі кохані мною, сучасні танці, хоч і визнає що це не її стихія.

Отака у нас дружба підтримуємо у всіх проявах наших особистостей. Звичайно і сварки трапляються, але нічого страшного, все ж таки це невід'ємна частина життєвого шляху усіх людей. Якби не було непорозумінь між нами, це відверто насторожило б, тому що якби люди не розуміли один одного, але ж ми все-таки різні, і кожен має право на свою точку зору.

Ми і любимо людей навколо не тільки за їхні досконалості, але і за недоліки також. Так як ці маленькі, а часом і не дуже, особливості привертають певну увагу. І якби ми не старалися викорінити ці недоліки, все ж щось та й лишається з нами невід'ємним цілим, визначаючи наші особистості.